Характерник - Дмитро Чорнота

Покинувши хутір, загін направився до місця, де був табір татар. Не було відомо чи він ще там. Це потрібно було перевірити. І, якщо його там більше немає, відшукати.

Северинові все не давали спокою слова старого. Отже, донські козаки неподалік. І, судячи з усього, виступають на боці змовників. Якщо це так, то справи погані. Як же вони змогли зайти на територію, що підконтрольна запорожцям непоміченими? Хоча це і не обов’язково. Вони цілком могли б бути поміченими. Просто значної уваги цьому могли і не надати. Донці давними давно були союзниками Війська Запорізького.  І неодноразово відправлялись в походи на Крим через територію Січовиків. Тож і цього разу могли сказати, що ідуть на допомогу або для спільного походу, або бог зна що ще вони могли вигадати. А може і непомічені зайшли. Зрештою, невідомо яка їх кількість. Загалом, було дуже дивно, що донські козаки підтримують тих, хто проти зближення з Росією. В усі часи вони були прихильні до царя чи з власної волі, чи з певних військово-економічних причин.

Ще більше бентежило Северина те, що він щойно повернувся з Дону. Там його зустрічали, як побратима і обіцяли підтримку. З часу, коли Паливода покинув їх, вони б не встигли дістатись сюди. Отже, донське військо було вже в дорозі, коли Северин ще гостював у них. Господи, нікому не можна довіряти в цьому житті.

Козаки їхали степом активно крутячи головами на всі боки, щоб вчасно помітити ворога в разі його появи. Давно вже вони не почувались на своїй землі так невпевнено. Це відчуття підсилювалось тим, що серед них був зрадник від якого можна було чекати удару в спину будь-якої миті. Северин навіть подумав, що не варто було розповідати решті про зраду Кабана до певної пори. З одного боку це б дозволило їм почувати себе спокійніше, проте з іншого, це могло б наразити їх на небезпеку.

Опинившись поблизу місця розташування татарського табору, загін козаків зупинився. Вони стали між дерев, що затуляли їх навколо. Щоб розвідати чи табір ще на тому ж місці, Северин взяв з собою Остапа і Лемеша. Підійти вирішили з боку річки. Там була висока трава і можна було підійти непоміченими досить близько. Пробирались крізь траву якомога тихіше. Але коли наблизились до берега, то побачили, що місце, де був табір пусте. Лише витоптана трава та різне сміття, залишене тут ордою, вказувало на недавнє їх перебування.

Паливода відправив Івана Лемеша до решти загону, щоб той привів їх сюди. А вони з Кабаном перепливли річку і почали вивчати місце постою. Повсюди валялося різне сміття. Тут і там були розкидані кістки з’їдених тварин. Найчастіше коней. Багато слідів від багать. На місці, де утримувалися полонені залишилися частини одягу та кров. Трохи далі, в траві Северин знайшов кілька трупів. На них були численні рани. Скоріше за все це були непокірні полонені, яких довго вгамовували побиттям, а коли це не спрацьовувало, вбивали.

В центрі табору був слід від найбільшого багаття. Северин підійшов і відчув тепло. Стало зрозуміло, що орда покинула місце відносно недавно. Козаки почали обходити місце постою для з’ясування напрямку, в якому пішли татари. Вони саме зайшли в траву, коли почули стукіт копит. Звук долинав не з того боку, з якого мала підійти решта загону. Обоє інстинктивно пригнулися. З-за пагорба вибігло двоє вершників і попрямували в бік козаків. Один з них був татарин, а в іншому вершникові Северин упізнав Тараса Корня з загону Цвіркуна. Ще до того, як вершники встигли їх побачити, Паливода вихопив з-за пояса самопали і вистрілив татаринові в груди, а під Корнем вбив коня. Тарас злетів з вороного з такою швидкістю, що ще добрих десять метрів котився кубарем по витоптаній траві, після чого залишився лежати.

Северин кинувся до Тараса, а Остапу наказав оглянути татарина. Коли Паливода підбіг до Корня, той лежав без свідомості, але був живий. Його тіло було вкрите численними ранами, а нога мала неприродну позу і, скоріше за все, була зламана. Северин заходився приводити пораненого до тями. Спочатку це не вдавалось і Паливода вже був подумав, що нічого з того не вийде і той так і помре, не приходячи до тями. Але за кілька хвилин Тарас відкрив очі. Він одразу ж скривився і застогнав від болю.

В цей час до берега річки підійшов Лемеш з рештою загону. Вони тривожно дивились то на Северина, то на Кабана, який все ще порався біля татарина. Северин махнув їм рукою, мовляв, все добре. Козаки почали переходити річку, по черзі переправляючи всіх коней.

Тим часом Корінь трохи оговтався і остаточно прийшов до тями. Зрозумівши ситуацію, Тарас перелякано дивився на Северина. Той присів біля лежачого і спокійно подивився в його очі, які бігали роздивляючись довкола.

- Розказуй, – голос Паливоди був спокійний, але твердий.

- Розкажу, – відповів полонений.

Він знав вдачу і силу характеру Северина. Тому розумів, на що може себе наразити відмовившись говорити. Проте і поспішати не збирався. Його мозок активно працював над тим як йому вийти з такої непростої ситуації живим.

- То не мовчи. Ти ж знаєш що мене цікавить. Де орда? До чого тут донці? Що вони всі будуть діяти?

- Наші, тобто Голка, Цвіркун та інші домовились з одним із донських отаманів про військову підтримку...

В цю мить за спиною Паливоди пролунав постріл. Тарас зойкнув і його свитка на грудях почала забарвлюватись в черовне. Северин оглянувся і побачив Остапа, що в одній руці тримав самопала, а іншою вже діставав другого. Паливода швидко підскочив до Кабана на ходу виймаючи шаблю і щосили замахнувшись рубанув по руці, яка саме дістала інший пістоль. Дикий крик розрізав тишу степу. Рука, що і досі тримала пістоль, впала на витоптану траву, а Остап несамовито кричав тримаючись цілою рукою за поранену. Северин відкинув ногою відрубану частину руки зі зброєю подалі. Зачувши постріл і крик, Лемеш наказав решті далі переправляти коней, а сам побіг до Северина. Паливода стояв з закривавленою шаблею в руці, а поряд зігнувшись стояв Кабан. Він вже не кричав, а тільки стогнав та хрипів.