Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Мій сповідник, отець Анджей з Яшовіце, вважає по-іншому.

  - А! То він з Чехії?!

  - То й що з того?

  - А те, ваша королівська милість, що з часів Яна Гуса, спаленого на вогнищі, у Чехії бродять єретицькі ідеї. І одна з них – перекладати Біблію на мови простолюду. Я б не радив вам прислухатися до свого проповідника. Бо й вас можуть звинуватити у єресі.

Сонька загадково усміхнулася:

  - Я вже написала Папі. І отримала відповідь від Його Святійшиства.

  - Якою була ця відповідь? – поцікавився кардинал Олесницький.

  - Пресвятий отець благословив мене на переклад Біблії.

Кардинал лише розвів руками і промурмотів:

  - Ну, якщо сам Папа дозволив, то, мабуть, можна перекласти й Біблію.

  - Так, я вважаю, що люди заслуговують того, щоб читати Священне Писання рідною мовою. Це буде мій подарунок польським католикам від неосвіченої королеви! – вона насмішкувато підморгнула кардиналові і засміялася. А пан Збігнєв почервонів від сорому.

  Вони знову замовкли. Кожен думав про своє. Кардиналові служки та охоронці королеви стояли на поштивій відстані від них обох, чекаючи, поки вони наговоряться. А вони згадували про минуле.

  Сонька думала, що після неї залишиться не тільки сумнівна історія про подружню зраду, а ще й каплиця Святої Трійці – православна каплиця у найкатоличнішому собору Польщі. А ще, перекладена на польську мову Біблія, над якою вже почали працювати перекладачі під наглядом вченого отця Анджея з Яшовіце, та вправні живописці, які прикрашали сторінки майстерними малюнками та квітковим орнаментом. «Біблія королеви Софії» – так називатимуть цей витвір мистецтва та літератури.

  А кардинал думав, якими дріб’язковими справами займається він після того, як король Казимир відсторонив його від державних справ. Наприклад – гризеться з єпископом Гнєзненським за те, хто має займати перше місце на церковних нарадах. Бо за традицією перше місце відводилося примасу Польщі – єпископу Гнєзна, але відколи Збігнєв Олесницький став кардиналом, він вимагав першого місця для себе. І двоє поважних отців Церкви були ладні повисмикувати один одному волосся, лиш би показати свою зверхність. Врешті-решт, у їх нескінченні сварки був змушений втрутитися король Казимир. Розважливий монарх з мудрістю царя Соломона звелів їм займати перше місце по черзі.

  Як же соромно тепер було кардиналові. Адже ще недавно він неподільно правив Польщею.

  Сонька наостанок зазирнула кардиналові у вічі і промовила з мудрою та сумною посмішкою, якої він не чекав від жінки, яка у молоді роки зробила стільки легковажних вчинків:    

  - Я зрозуміла вашу поведінку, пане кардинале. Ви, справді, дбали про благо нашої сім’ї. Але з незрозумілої причини ви вважали, нібито краще нас свмих знаєте, у чому полягає наше благо.

  Почувши це, кардинал Олесницький пережив справжнє потрясіння. Він поспіхом благословив королеву і розпрощався з нею.  Забрався у свої червоні носилки, відомі усьому місту, і виїхав з замку.

  То була їх остання зустріч. Збігнєв Олесницький помер у місті Сандомежі 1 квітня 1555 року. Помер у віці шестидесяти п’яти років, бо застудився на чужому похованні. І ось, за іронією долі, довелося ховати його самого. Король Казимир IV хоч свого часу і відсторонив від влади всемогутнього кардинала, все ж визнав його заслуги перед державою і наказав поховати його у соборі Святих Станіслава і Вацлава.

  Королева Софія відвідувала могилу кардинала кожного разу, коли приходила молитися біля саркофагів сина та чоловіка