Королева Сонька - Ірина Звонок
Після цієї розмови Сонька вирішила прибудувати до собора нову каплицю, анітрохи не схожу на інші.
- Я хочу, щоб мене поховали у місці, схожому на Софійський собор у Києві, – сказала вона синові. – Там мене охрестили. Ти знаєш, що я народилася у православ’ї і перейшла у католицтво задля того, щоб одружитися з королем, твоїм батьком. Знаєш, яке моє найбільше бажання? Поєднати обидві гілки християнської віри – католицтво і православ’я.
Король Казимир не здивувався. Він не раз бував у Києві, коли правив Великим князівством Литовським. Він відвідував і Святу Софію. Богоматір Оранта на золотому мозаїчному тлі, вбрана в синє, з руками зведеними у молитві, вразила його. Він міг годинами дивитися у її вузьке стражденне обличчя. Казимир пам’ятав про своє походження і не соромився його.
- Добре, – погодився він. – Я звелю виписати православних майстрів. Нехай вони прибудують до собора Святих Станіслава та Вацлава нову каплицю, розписану як православна церква.
- А можна? – запитала вона.
- Звісно, що так. Хто насмілиться перечити королю?
- Дякую, синку, – Сонька звелася навшпиньки, щоб поцілувати сина у щоку.
Казимир відповів:
- Я ніколи не забуду, що промовив мої перші слова русинською мовою.
Нова каплиця, якій дали назву Святої Трійці повністю захопила Соньку. Вона щоденно приходила до собору і стежила за тим, як майстри зі Пскова розписували високі стіни. Зовсім як у православних церквах.
Одного разу, коли королева роздивлялася зображення Пресвятої Богородиці, у каплицю увійшов кардинал Олесницький. Королева зраділа йому, начебто побачила старого друга.
- Як вам живеться, пане кардинале? – запитала вона.
- Погано, – скривився він.
Кардинал постарішав. Його волосся стало зовсім сивим, а обличчя перетворилося на страшну маску з жовтого розтопленого воску. Сонька щиро розсміялася.
- Я знаю. Мені розповіли, що ви постійно лаєте мого сина короля. «Я протестую! Король діє на шкоду державі!» – перекривила вона вимову кардинала. – Кажуть, що ви промовляєте це кожного разу, коли мій син видає новий королівський указ.
Збігнєв Олесницький насупився:
- Я дбаю про нашу рідну Польщу.
- Мій син теж дбає про Польщу. Адже це – його королівство! – відрубала Сонька.
- У мене інший погляд на те, що являється благом для Польщі, а що – ні, – промурмотів він, ховаючи товсту шию та підборіддя серед складок червоної пелерини.
- Це в вас заговорила образа, – відповіла Сонька. – А раніше говорила мудрість.
Вона примирливо взяла кардинала попід руку і вивела з недобудованої каплиці. Вони опинилися на широкому замковому подвір’ї.
- Колись я дуже боялася вас, – призналася королева. – А тепер не боюся.
- Наші стосунки були схожі на довгу шахову партію. Ви виграли. Королева перемогла кардинала, – признався він.
- Чорна королева, – пожартувала Сонька, вказуючи на своє вдовине вбрання.
Вони помовчали.
- Кажуть, ви займаєтеся благодійністю? – запитала королева.
- Так, це правда, – поважно кивнув кардинал. – Я заснував монастир у Піньчуві, де я відтепер проживаю.
- Так, мені розповідали, що у вас у Піньчуві розкішний та неперевершений у своїй красі замок.
- Я також жертвую багато грошей на Краківську академію, – запевнив кардинал.
- Значить, ви може дати мені пораду. Я теж збираюся стати покровителькою академії, – відповіла Сонька. – Скажіть, який факультет більше потребує грошей?
- Чудова ідея! – вигукнув кардинал. – Я охоче допоможу вашій милості.
- Як бачите, я розумію важливість освіти, хоча деякі вважають мене неписьменною, – ущипливо відповіла Сонька.
Олесницький промовчав. Він знав, що королеву вважали неписьменною з його вини. Це він промовив кілька необережних слів, коли вона тільки приїхала у Краків. А шляхта підхопила його слова і рознесла по всій країні. А між тим Сонька опанувала польську мову, навчилася писати і власноруч вела переписку з економами та каштелянами, які управляли тими містами та замками, де господинею була сама королева.
- Є в мене ще одна мрія... – тихо промовила Сонька. – І ви, як священнослужитель, можете порадити мені.
Кардинал запитав:
- Яка?
- Я хочу перекласти Біблію на польську мову.
- Як? Навіщо? – здивувався кардинал. – Хіба ваша милість не знає, що Біблія написана латиною – мовою католицької церкви?
- Мій сповідник розповів мені, що Біблія спочатку писалася мовою євреїв, а потім перекладалася на грецьку та латину.
- Так, це правда, – був змушений погодитися кардинал. – Але католицька церква признає лише латинську Біблію. Тільки освічений чоловік має право читати і тлумачити Священне Писання. А усім іншим священники розтлумачать у церкві усе, що їм потрібно знати.
