Фаворитка. Між двох вогнів - Очеретяна Кішка

Де Гірс охнув і мішком упав на підлогу. Рана не була смертельною, але дала Дерику ту саму перевагу, яка і звільнила його від нападника. Граф, тяжко дихаючи, підвівся і носком чобота перевернув Фалько. 

- Папери! – він простяг руку – Все, що в тебе за пазухою, щур!

Найманець засміявся, хоча це було більше схоже на хрип і Деріку довелося самому просунути руку під одяг. У внутрішній кишені плаща він виявив саме те, що шукав – кілька листів із зірваними печатками. 

- Принаймні, посада в тебе не липова, що давно хотів дізнатися, як поживає його світлість.

- Це тільки початок! – прохрипів Фалько. – Ви не знаєте, з ким зв'язалися! 

- А я думаю – знаю! Цього слимака треба було відправити на той світ вже давно! Ось тепер подивимося, як він отримає мої землі!

У відповідь де Гірс скривився, виявлючи зневагу:

- То ви думаєте, що граєте з герцогом Ламарським, графе?! Мені вас шкода, тому що... - він не домовив і губи забарвилися рожевою піною. 

- Пане, нам краще піти, – Вілл нарешті зміг заговорити, торкнувшись графа за рукав – що, якщо він тут не один? 

- Так, - Дерік відчував, як кров стукає у скронях, а у вухах наростає шум – вірна ознака того, що рана виявилася серйозною. 

Його проводжатий згріб папери, абияк запхав їх у кишені, і підставив Дерику плече. Спотикаючись, вони попрямували до виходу – саме вчасно! Як тільки з трудом протягнувши пораненого через дірку, Вілл допоміг йому дістатися найближчих чагарників, до старої шахти наблизився вершник. Він легко зістрибнув з коня і озирнувся довкола, мабуть чекаючи свого напарника, але спускатися вниз не став.