Фаворитка. Між двох вогнів - Очеретяна Кішка

Незнайомець із завидною легкістю забирався нагору, дарма було хапати його за одяг! На хвилину злодій озирнувся і відштовхнув ногою нападника, після чого зістрибнув на протилежний бік і зник з поля зору.  Втік. Залишилися лише свіжі сліди на мокрій землі та уривок паперу, списаний гарним почерком. Конюх незграбно схилився, закриваючи розбите обличчя рукавом, засунув записку за пазуху і поспішив до будинку. 

- Цариця небесна! – побачивши його, Марта схопилася за голову – Іди сюди! Що трапилося?

У відповідь він промимрив щось незрозуміле. Плеснувши води з ковша, вона приклала до обличчя бідолахи мокрий клапоть і піднялася на нього в очікуванні відповіді. Замість слів конюх намацав пом'ятий, заляпаний кров'ю лист і простяг його старою покоївкою. 

- Де ти це взяв?

- Там у коморі…-  жалібно схлипнув він розбитим носом, - я думав – це злодій, але він, щур, зумів втекти! А це випало з кишені! 

- То ти встиг його роздивитись? 

- Не так, щоб дуже... - Марта чекала, і хлопець, шмигнувши, продовжив. – На волоцюгу не схожий, і точно не з села. 

- Це все? Молодий, старий? 

- Який там старий! – обурився конюх. – Перемахнув паркан, як мавпа. До речі, чоботи в нього добрі, дорогі. І сам смазливий, тільки дівок спокушати! 

Дослухавши цей звіт, Марта розгорнула папірець і пробігла рядками очима: 

«Милостивий государю! Зазнаючи неприязнь до нашого спільного минулого, я все ж таки змушений знову звернутися до вас. Ви живете під одним дахом з особою, яка виховує мого сина. Ваша участь у його викраденні не викликає у мене сумнівів, хоч і не є доведеною. Не бажаючи надалі втручатися у ваше щасливе (як я сподіваюся) сімейне життя, я хотів би забезпечити Артуру гідне майбутнє. Якщо я не маю справу з боягузом, чекаю на вас для розмови дванадцятого жовтня ...» 

Далі лист обривався. Ні часу, ні місця, ні підпису під ним. Можна було нескінченно будувати здогади, хто написав графу, але автор цієї записки міг бути лише один. Марта стала ще похмурішою і швидко сховала листа до кишені.

- Ось що, друже! – звернулася вона до конюха, знизивши голос. – Мовчи про цей папірець, поки в будинку не вибухнула гроза! Я сама розповім господареві, що сталося. 

Щойно слуга пішов, Марта ще раз перечитала листа. Ні, не можна показувати таке Деріку! Він і раніше був запальним, а після повернення Шарлотти став зовсім непередбачуваним. Є в посланні підпис, чи ні, він прийме його на свій рахунок, а в сім'ї тільки зараз настав довгоочікуваний мир. Прямуючи в спальню графині з ранковою кавою, Марта з подивом виявила, що господар повернувся. Як і коли – ніхто в будинку не бачив! Втішало одне – медовий місяць у подружжя, схоже, не закінчувався. Марта потихеньку підняла з підлоги одяг. Дивні речі, точно з чужого плеча, таким самим місцем на смітнику! Щось назрівало в цьому будинку: таємні гості, листи, маскарад з перевдяганням... вона похитала головою і навшпиньки вийшла, прикривши за собою двері.

У своїх роздумах служниця була близька до істини. Не встигли ще приготувати сніданок, як Дерік уже був на ногах та у дорожньому одязі. Перед від'їздом він заглянув у дитячу, де через кілька хвилин Шарлотта застала милу картину. Артур бавився тим, що вчепився батькові в бороду і розтиснути маленьку ручку графу ніяк не вдавалося. 

- Він точна твоя копія, – мати ласкою відволікла малюка і досить швидко впоралася із завданням.

- Невже? І в чому саме? – Дерік вивчаюче подивився на сина, ніби хотів знайти якусь особливу ознаку.

- Така сама хватка. Я побоююся, він почне битися у п'ятирічному віці!

- Я знаю чудове рішення! Тобі час народити дівчинку, може вона буде схожа на тебе!

- Деріку! – Шарлотта підняла на нього очі і озирнулася, чи не стоїть за спиною годувальниця чи нянька. – Ти жартуєш?

- Навпаки, люба, я дуже серйозний! Подумай про це, доки я повернуся! - не переймаючись присутністю слуг, граф упіймав дружину за підборіддя і поцілував у губи. Це був один із перевірених способів обеззброїти Шарлотту, але цього разу він не спрацював. 

- Ти їдеш? Куди? – вона схопила чоловіка за рукав, перегороджуючи дорогу.

- Я обіцяв навідатися до села. Потрібно знати своїх ворогів в обличчя, Летті, а я поки що будую здогади. Не залишай Артура одного і пообіцяй, що будеш розумницею. Коли я повернуся, займемося уроками фехтування, тоді я їхатиму у справах і не боятимуся за твоє життя. 

Шарлотта згадала нічний урок поводження з кинджалом і відвела очі. Дерік любив грати з вогнем, його збуджувала небезпека, але графині такі розваги зовсім не здавалися бажаними і це легко було прочитати її обличчям. 

- Сподіваюся, уроки будуть не як у придворних жінок? -тільки й запитала вона.

- Тобто? Я чогось не знаю? – він дуже талановито зобразив подив.

- Тільки не кажи, що ти нічого подібного не чув! Дуелі за коханців. Здається, за правилами жінки б'ються роздягненими?

- Яка чарівна деталь! – графа це не на жарт розвеселило. – Я про це не думав, але ідея мені подобається! Ти як завжди незрівнянна! Я постараюся повернутися швидше хоча б заради цього! 

Він поцілував сина в маківку і швидким кроком пішов, поки новий порив почуттів не змусив змінити плани. Шлях лежав безпосередньо до села, а ще точніше – до покинутої шахти, де знаходилася схованка, а може зачаївся і той, хто шпигував за графом.