Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда
Св. Ігнасіо де Лойола (1491—1556) — католицький святий, засновник Товариства Ісуса (Ордену єзуїтів).
(обратно) 314Бальтасар Ґрасіан-і-Моралес (1601—1658) — іспанський прозаїк, філософ, теоретик літератури, єзуїт. Один з найвідоміших представників літератури бароко.
(обратно) 315Baltazar Gracián, «Criticón», Obras Completas (Madrid, 1944), p. 435.
(обратно) 316...які існують між їхніми рухами та пом’якшують їхній вплив (лат.).
(обратно) 317F.Stuart Chapin, Cultural Change (New York, 1928), p. 261.
(обратно) 318Knight Dunlap, Civilised Life. The Principles and Applications of Social Psychology (Baltimore, 1935), p. 189.
(обратно) 319Margaret Mead, Ruth Shoule Cavan, John Dollard and Eleanor Wembridge «The Adolescent World. Culture and Personality», The American Journal of Sociology, July, 1936, p. 84 e seg.
(обратно) 320«Втрата матері в дитинстві, — як ідеться далі, — фундаментальна подія в житті, одна з таких, що змінюють людину, навіть якщо вона не усвідомлює втрати. Від цього дня вже було вирішено, що Набуку належатиме до сильної родини тих, хто всього досягає сам, хто прагне полишити тісний затишок дому й шукає прихистку в широкій пустелі світу, на відміну від тих, хто завдяки материнській турботі набуває потяг до рідної домівки. Як розповідає нам Епіктет, Геракл не переймався через те, що залишає дітей сиротами, оскільки знав, що у світі не буває сиріт». — Прим. авт.
Joaquim Nabuco, op.cit., I, p. 5.
(обратно) 321Семюел Джонсон (1709—1784) — англійський письменник, поет, есеїст, мораліст, літературознавець, біограф, редактор, лексикограф. Багато років працював учителем. Автор коментарів до Тори та словника англійської мови Джонсона.
(обратно) 322Джеймс Босвелл (1740—1795) — шотландський письменник, юрист, мемуарист. Друг і біограф Семюела Джонсона, його прізвище в англійській мові стало синонімом слова «біограф».
(обратно) 323Max Weber, op. cit., II, p. 795 e seg.
(обратно) 324Вираз належить письменникові Рібейру Коуту і з’являється у листі до Альфонсу Рейєша, тому і був включений до його публікації «Монтерей». Здавалося зайвим повторювати те, що уже зрозуміло з підтексту, тобто що слово «сердечний» у цьому випадку повинне розумітися у своєму точному та строго етимологічному значенні, а не як воно зовсім по-іншому тлумачиться у нещодавній праці пана Касьяну Рікарду, який, розповідаючи про люб’язну людину, пише про світські раути та «сердечні вітання», якими закінчуються або починаються «як дружні, так і гнівні лиси», і протиставляє такому розумінню сердечності «головну рису» бразильців, якою він уважає доброту й навіть певну «техніку доброзичливості»: «доброта більш всеосяжна, більш політична, більш тямуща». Це роз’яснення робиться, щоб виразніше підкреслити різницю, насправді суттєву, між ідеями, висунутими у творі, на який посилаємося, та поглядами, яких дотримується автор цієї книжки. Досить сказати, що виразом «сердечність» тут навмисно відкидаються будь-які етичні погляди та апологетичні наміри, до яких, схоже, схиляється Касьяну Рікарду, коли віддає перевагу мові про «доброту» та «добру людину». Також варто наголосити, що така сердечність, з одного боку, далека від будь-якого соціального формалізму та соціальних умовностей, з другого ж — не охоплює винятково й обов’язково позитивні почуття та злагоду. Ворожнеча прекрасно може бути такою ж сердечною, як і приязнь, оскільки обидві народжуються у серці і йдуть, отже, від особистого, від рідного, від приватного. Послуговуючись сучасним соціологічним терміном, можна сказати, що вони належать до «первинних груп», які, згідно зі спостереженнями автора концепції, об’єднує «не лише гармонія та любов». Дружба, коли виходить за рамки, обмежені особистими або інтимними почуттями, перетворюється максимум на доброзичливість, хоча це неточне визначення потребує більш розширеного тлумачення. Так само й ворожнечу, якщо вона є політичною, чи соціально обумовленою, а не сердечною, слід точніше називати неприязню. Розмежування між ворожнечею
