ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі

Потім Ендрю Шульман, автор книжки «Неавторизований Windows 95» (Unauthorized Windows 95), теж сказав дещо таке, що мене збентежило. Компанія Microsoft випустила на телебаченні серію рекламних роликів про нову технологію Active/X, що «активує інтернет». За словами Ендрю, демопрограми в цих рекламах були здебільшого написані мовою Perl. Отож Perl, а не Active/X, лежали в основі динамічного веб-контенту.

Я обурився й вирішив здійняти галас навколо Perl. Тому на початку 1997 року зробив піар-хід, оголосивши про першу конференцію. Я хотів привернути увагу. На «Linux Конгрес» у Вюрцбурґ я теж подався, щоб розповісти про Perl.

В есе, яке я пізніше опублікував на основі своєї доповіді на Конгресі, були такі слова: «Perl називають “скотчем інтернету”, бо, так само як для скотчу, для цієї мови можна знайти безліч несподіваних застосувань. Як декорації для фільму, склеєні скотчем, сайт можна склеїти і розірвати за пару хвилин, тому потрібні зручні інструменти і швидкі, але ефективні, рішення».

Для мене аналогія зі скотчем ілюструвала парадигму інфо-забезпечення, у рамках якої контроль над комп’ютерами здійснюється за допомогою радше інформаційного, ніж програмного інтерфейсу. Як я тоді пояснював, посилання в інтернеті — це команди, подані комп’ютеру через динамічні документи й написані звичайною людською мовою, радше ніж через меню традиційної програми, що розкривається, де майже не застосовується людська мова.

Далі в доповіді розглядалася історична аналогія, яка цікавила мене протягом наступних кількох років. Мені подобалося проводити паралелі між тим, що зробили з Microsoft відкрите програмне забезпечення і відкриті протоколи інтернету, і тим, як Microsoft та індустрія незалежного програмного забезпечення витіснили IBM.

Коли я почав працювати у сфері технологій, 1978 року, IBM втрачала монополію — щось подібне переживала Microsoft 20 років потому. Провідні позиції IBM базувалися на системах із централізованим керуванням, в яких «софт» і «залізо» були тісно пов’язані. Для створення комп’ютера нового типу потрібне було нове «залізо» і нова операційна система, яка б ним керувала. Нечисленні компанії, які розробляли незалежне програмне забезпечення, мусили вибирати одного постачальника технічного забезпечення або пристосовувати програми до різних апаратних архітектур. За схожим принципом працюють нині розробники програм для телефонів, які мають створювати окремі версії для iPhone та Android. От тільки раніше проблема була серйознішою. Пригадую, як скаржився один із клієнтів у середині 1980-х років (я тоді консультував із питань документації). Клієнтом був автор графічної бібліотеки мейн­фреймів DISSPLA (інтегрованої дисплейної системи програмного забезпечення і графічної мови). Йому доводилося розробляти понад 200 версій свого софту.

Усе змінилося, коли в серпні 1981 року IBM представила світу персональний комп’ютер. У 1980-му, усвідомивши, що компанія не встигає за розвитком нового ринку мікрокомп’ютерів, IBM відкрила в місті Бока-Ратон, що в штаті Флорида, США, спеціальний проект розробки нової обчислювальної машини. Керівництво прийняло важливе рішення: скоротити витрати і прискорити розробку, щоб створити відкриту архітектуру за допомогою стандартних засобів — зокрема й програм, отриманих за ліцензією від третіх сторін.

Персональний комп’ютер (ПК), як потім назвали нову машину, одразу спричинив фурор. Компанія представила новинку восени 1981 року. IBM розраховувала продати 250 тисяч одиниць товару за п’ять років29. Кажуть, було продано 40 тисяч першого ж дня30; а за два роки власниками персональних комп’ютерів стали понад мільйон осіб.

Однак керівництво IBM не прорахувало наслідків своїх рішень. На той час програмне забезпечення не було «великим гравцем» у комп’ютерній індустрії. Це була необхідна, але не значуща частина комплексної комп’ютерної системи, що зазвичай не продавалася окремо. Отож, коли треба було дати новій машині операційну систему, IBM придбала ліцензію в Microsoft і надала партнерам право продавати програму в сегменті ринку, що не підлягав контролю IBM.

У тому сегменті назрівав вибух. IBM оприлюднила специфікації нової машини, тому після успішного запуску було розроблено десятки, а згодом і сотні «клонів» програми, сумісної з ПК. Бар’єри для виходу на ринок були такими незначними, що Майкл Делл створив компанію (названу за його прізвищем), хоч був студентом. Він збирав комп’ютери в кімнаті гуртожитку Техаського університету і продавав. Архітектура персонального комп’ютера IBM стала стандартом, що протягом наступних 20-ти років витіснив не тільки інші моделі ПК, а й міні-комп’ютерів і мейнфреймів.

Поки сотні великих і малих підприємств розробляли «клони» ПК, IBM втратила лідерство на новому ринку. Програмне забезпечення стало новим сонцем, навколо якого оберталися гравці індустрії, а Microsoft — найважливішою компанією.

Компанія Intel теж заробила привілейований статус завдяки сміливим рішенням. Аби жодний постачальник не став геостратегічною точкою, IBM зажадала, щоб кожний компонент відкритої апаратної архітектури ПК вироблявся щонайменше двома виробниками. Intel дотрималася вимоги, передавши права на мікропроцесори 8086 і 80286 і склавши конкуренцію AMD. Проте 1985 року Intel випустила процесор 80386 і прийняла сміливе рішення: кинути виклик IBM із розрахунку на те, що ринок «клонів» достатньо великий і готовий нехтувати вимогами IBM. Колишній технічний директор Intel Пет Джелсінджер розповів: «Члени нашого управлінського комітету, що складався з п’яти осіб, проголосували. Троє — проти, двоє — за. Одним із двох був Енді [Ґроув, виконавчий директор Intel], тому ми наважилися».

Наступний висновок: майбутнє не стається, його творять люди. Кожне рішення може виявитися визначальним.

До 1998 року ми були свідками циклічності історії. Microsoft скористалася позицією єдиного постачальника операційної системи для ПК й здобула монополію на настільне програмне забезпечення. Комп’ютерні програми щораз більше ускладнювалися, і Microsoft навмисне створювала перешкоди для виходу конкурентів на ринок. Незалежний програміст чи маленька компанія не могли вплинути на ринок програмного забезпечення для ПК.

Проте відкрите програмне забезпечення і відкриті протоколи інтернету підірвали домінантні позиції Microsoft. Руйнувалися бар’єри для виходу на ринок. Може, історія й не повторюється, але таки римується.

Користувачі дістали змогу безкоштовно випробовувати нові продукти, ба більше — створювати власні клієнтські версії, теж безкоштовно. Вихідний код став відкритим для незалежної фахової оцінки небачених масштабів. Якщо комусь не подобалася фіча, можна було додавати власні, вилучати зайві або вводити нові. Оновлення, яким користувач ділився зі спільнотою, швидко