Рубаї - Омар Хайям
Після недовгого спочинку, доведеться
Такою ж глиною для інших стати й нам.
* * *
176
Я чув, що праведні підіймуться з могили
В тім самім образі, в якому опочили.
Тому я з милою й вином не розлучаюсь,
Щоб нас і в судний день, бува, не розлучили.
* * *
177
О небо! В злигоднях повинне тільки ти,
Старе вмістилище ненависті і мсти!
А ти, о земле, ти... Якби в тобі копнути,
Які б коштовності вдалося віднайти!
* * *
178
На муки, кажуть нам, засуджений п'яниця.
Не вірте: вирок той ніколи не справдиться!
Якщо поглине ад закоханих і п'яних,
То завтра ж у раю нікого не лишиться.
* * *
179
Цю пишну піалу, що сяяла, як жар,
Розбито й кинуто... Минатимеш базар -
Під ноги поглядай, не наступай на неї:
З піал голів людських її зліпив гончар.
* * *
180
Що в мудрості тепер? Як догоджати їй,
То краще йди в сарай та бугая подій!
Сьогодні вигідно носити глупства лахи,
Бо розум ціниться дешевше за пирій.
* * *
181
Хайяме-грішнику, ти вбрався в темні шати -
Й журбою думаєш гріхи із себе зняти?
Хіба не для гріхів існує всепрощення?
Воно для грішника, тож годі вболівати!
* * *
182
Соннивче, скоро день! Жени з очей дрімоту!
До музики й вина збуди в собі охоту!
Тим, хто живе тепер, недовго обертатись,
А тим, хто відійшов, немає повороту!
* * *
183
Коли, опатравши, як птицю степову,
Назавжди смерть мене утопче у траву,
Зберіть тоді мій прах, зробіть сулію з нього -
I, вчувши смак вина, я знову оживу.
* * *
184
Коли сконаю я, вином мене обмийте
I поминального у келихи налийте!
Як хочете знайти мій прах у день спасіння,
Долівку заступом у кабаку розрийте!
* * *
185
Не пий, наказують, твоя вина в вині:
Настане судний день - і будеш ти в огні.
Це так... Та з радістю б віддав я землю й небо,
За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.
* * *
186
Ми - зібрання ляльок, нас крутить як хотя
Небесний витівник. На килимку життя
Ми витанцьовуєм (це правда, а не казка) -
I потім падаєм у ящик небуття.
* * *
187
Я птаха спостеріг на древній вежі Туса,
Що пильно роздивлявсь на череп Кай-Ковуса.
Я чув, як черепу він мовив: «Леле, леле!
Де тулумбасів гук, де горді чола й вуса?»
* * *
188
Як буде в тебе жбан іскристого напою,
Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою,
Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохи
Твоїми вусами й моєю бородою.
* * *
189
О небо! Тугою мені ти серце краєш,
Сорочку радості з плечей моїх зриваєш!
Вітрець, яким дишу, ти полум'ям проймаєш,
А воду, що я п'ю, ти в попіл обертаєш!
* * *
190
Багатства прагнеш ти... Та чи в багатстві суть
Короткого життя? Всі, хто живе, умруть.
Життя у позику тобі даеться - отже,
З ним розлучитися щодня готовий будь!
* * *
191
Ми поряд з келихом тримаємо Коран,
То йдем у праведний, то знов у грішний стан.
Під синім небом цим не зовсім ми кафіри
I не належимо цілком до мусульман.
* * *
192
Немало і до нас було ночей і днів,
Так само небосхил танок одвічний вів.
Тихесенько ступай, бо глина під ногами
Була зіницями місяцевидих дів.
* * *
193
Із глека повного, із наших повних чар
Скуштуймо в затишку лози солодкий дар!
Живім, поки живі - і поки пару глеків
Із праху нашого не виліпив гончар!
* * *
194
Над марним світом цим не треба вболівати,
Хай серця не смутять його розкішні шати.
Минуле відійшло, майбутнього не видно!
Тож майся весело - і не зважай на втрати!
* * *
195
Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина,
I добрії свої збезчестим імена!
Як треба - й підстилку пропиймо молитовну!
А сором... нащо він, коли душа хмільна!
* * *
196
Святковий місяць наш іще засяє ново.
Тож веселись і ти! Все убране святково.
Старий від слабості поблід і зажурився -
I, виболівши, в тьму спаде обов'язково.
* * *
197
Що я закоханий, у тім гріха не бачу.
Про це з невігласом я й слів дарма не трачу.
Адже кохання мед лікує тільки мужніх,
Непомічний він тим, хто має іншу вдачу.
* * *
198
У світі нашому, в його ділах
Я тільки марність бачу, тільки прах.
Куди не гляну, бачу я для себе
Лише біду… Хвала тобі, Аллах!
* * *
199
Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем,
Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим.
Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонце
Вставатиме й тоді, як ми у землю ляжем.
* * *
200
У місті вславишся - не обминеш огуди.
В кутку сидітимеш - назвуть зловмисним люди.
Ільясом, Хизром будь - не пощадять, тож краще
Живи самотником і не ходи нікуди.
* * *
201
О Майстре, нашого життя первопричина!
Чом стільки має вад твій первотвір - людина?
Як добре виліпив, навіщо розбиваєш?
А вийшла помилка - чия ж у тім провина?
* * *
202
Своєї долі ми не зменшим, не примножим -
Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!
Твої й мої діла, оскільки нам відомо,
Переінакшити ми все одно не зможем.
* * *
203
Коли в тобі самім добра і зла зерно
I Долею твій шлях накреслений давно,
