Рубаї - Омар Хайям

Якби в ділах Небес неправди не було,

Ніхто б не докоряв їм за щоденне зло.

Якби над Долею стояла справедливість,

Чому б у мудрого схилялося чоло?

* * *

289

Для тебе загадки в житті на кожнім кроці,

Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці.

Із квітів та вина влаштуй для себе рай,

Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці.

* * *

290

Цей океан буття прийшов із тьми віків.

Перлину тайн його ніхто не провертів.

Ми розмовляємо про наші власні справи,

А перед тим, що є, ми не знаходим слів.

* * *

291

Вставай і серце нам розвесели, кохана!

Від погляду твого зціліє в серці рана.

Налий вина, а ми - укупі вип'єм, поки

Із праху нашого не виліпили жбана.

* * *

292

Приводять одного, щоб іншого забрати,

Щоб тайни вічної нікому не пізнати.

Ми помацки йдемо: життя - це тільки чаша,

Призначена вино п'яницям одміряти.

* * *

293

Це лихо грається зі мною не з учора.

Ти щастям чванишся... Та чи тривка ж підпора

Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля

На всякі витівки, на всякі штуки скора.

* * *

294

Людина муками звільняється з оков.

I крапелька води, в тісний попавши схов,

Стає перлиною. Хто втратив, той добуде -

I келих випитий запорожниться знов.

* * *

295

Від чорної землі до зоряної тверді

Й на мить не припиняв я пошуки уперті.

Я мислю гострою усі вузли розплутав -

I тільки не зумів розплутать вузол смерті.

* * *

296

Як парість вічного зросла з твого садочка,

Як надокучила тісна життя сорочка,-

Шатру тілесному хисткому не звіряйся:

Немає жодного тривкого в нім кілочка.

* * *

297

Плює услід мені судьба моя проклята.

Як не стараюся, дарма, все йде до ката.

Душа збирається. «Побудь»,- кажу - і чую:

«Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»

* * *

298

Усе, що в тебе є, туманом розтає.

Нікчемністю стає, що маєш за своє.

Вважай, що все, що є, на світі не існує,

А те, чого нема на цьому світі, є.

* * *

299

Не зупиняється небесна колісниця,

Не насищається людьми земля-землиця.

Ти радий, що тебе вона ще не пожерла?

Не поспішай радіть: вона не забариться.

* * *

300

Якщо одним коржем я можу два дні жить

I пити з черепка, що на землі лежить,-

Навіщо меншому за себе підклонятись,

Навіщо наймитом у рівного служить?

* * *

301

Погляньте, очі, на тісні могили,

На світ, де діють зловорожі сили!

Царі, князі - в грязі, осяйні лиця

Жерущі хробаки заполонили.

* * *

302

Чи ще служитимеш для підлості людської?

Не квапся мухою до страви будь-якої!

На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,

Пий краще власну кров, аніж чужі напої!

* * *

303

Я б краще вороном копався у ріллі,

Ніж у негідника живився при столі.

Сухим окрайчиком задовольнятись краще,

Ніж губи мазати в чужому киселі.

* * *

304

Цей топче стежечку до монастирських брам,

Той шлях до Істини собі торує сам...

Боюсь, настане день і пролунає голос:

«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»

* * *

305

На учті мудрості зняв мову друг вина

(Рум і Аравію збентежила вона):

«Не вірю твердженню, що є вина в вині,

Коли сам Бог сказав, що проститься вина!»

* * *

306

Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;

Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *.

Та кожний забере свій дар у тебе - й знову

Ти зробишся таким, яким спочатку був.

* Ідеться про чотири стихії.

* * *

307

Кульгава старість, юність бистронога -

Все товпиться до вічного порога.

Недовго світом тішаться живі:

Всі підем геть, у всіх - одна дорога.

* * *

308

В сулії лал вина - як в рудні потайній;

У тілі нашім дух - як в піалі напій;

А світлий келих той, що від вина сміється,-

Сльоза, що кров лози захована у ній.

Переклад Василя Мисика

Рисунки Ірини Степанової