Рубаї - Омар Хайям
Якби в ділах Небес неправди не було,
Ніхто б не докоряв їм за щоденне зло.
Якби над Долею стояла справедливість,
Чому б у мудрого схилялося чоло?
* * *
289
Для тебе загадки в житті на кожнім кроці,
Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці.
Із квітів та вина влаштуй для себе рай,
Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці.
* * *
290
Цей океан буття прийшов із тьми віків.
Перлину тайн його ніхто не провертів.
Ми розмовляємо про наші власні справи,
А перед тим, що є, ми не знаходим слів.
* * *
291
Вставай і серце нам розвесели, кохана!
Від погляду твого зціліє в серці рана.
Налий вина, а ми - укупі вип'єм, поки
Із праху нашого не виліпили жбана.
* * *
292
Приводять одного, щоб іншого забрати,
Щоб тайни вічної нікому не пізнати.
Ми помацки йдемо: життя - це тільки чаша,
Призначена вино п'яницям одміряти.
* * *
293
Це лихо грається зі мною не з учора.
Ти щастям чванишся... Та чи тривка ж підпора
Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля
На всякі витівки, на всякі штуки скора.
* * *
294
Людина муками звільняється з оков.
I крапелька води, в тісний попавши схов,
Стає перлиною. Хто втратив, той добуде -
I келих випитий запорожниться знов.
* * *
295
Від чорної землі до зоряної тверді
Й на мить не припиняв я пошуки уперті.
Я мислю гострою усі вузли розплутав -
I тільки не зумів розплутать вузол смерті.
* * *
296
Як парість вічного зросла з твого садочка,
Як надокучила тісна життя сорочка,-
Шатру тілесному хисткому не звіряйся:
Немає жодного тривкого в нім кілочка.
* * *
297
Плює услід мені судьба моя проклята.
Як не стараюся, дарма, все йде до ката.
Душа збирається. «Побудь»,- кажу - і чую:
«Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»
* * *
298
Усе, що в тебе є, туманом розтає.
Нікчемністю стає, що маєш за своє.
Вважай, що все, що є, на світі не існує,
А те, чого нема на цьому світі, є.
* * *
299
Не зупиняється небесна колісниця,
Не насищається людьми земля-землиця.
Ти радий, що тебе вона ще не пожерла?
Не поспішай радіть: вона не забариться.
* * *
300
Якщо одним коржем я можу два дні жить
I пити з черепка, що на землі лежить,-
Навіщо меншому за себе підклонятись,
Навіщо наймитом у рівного служить?
* * *
301
Погляньте, очі, на тісні могили,
На світ, де діють зловорожі сили!
Царі, князі - в грязі, осяйні лиця
Жерущі хробаки заполонили.
* * *
302
Чи ще служитимеш для підлості людської?
Не квапся мухою до страви будь-якої!
На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,
Пий краще власну кров, аніж чужі напої!
* * *
303
Я б краще вороном копався у ріллі,
Ніж у негідника живився при столі.
Сухим окрайчиком задовольнятись краще,
Ніж губи мазати в чужому киселі.
* * *
304
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до Істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос:
«Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!»
* * *
305
На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона):
«Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!»
* * *
306
Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;
Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *.
Та кожний забере свій дар у тебе - й знову
Ти зробишся таким, яким спочатку був.
* Ідеться про чотири стихії.
* * *
307
Кульгава старість, юність бистронога -
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх - одна дорога.
* * *
308
В сулії лал вина - як в рудні потайній;
У тілі нашім дух - як в піалі напій;
А світлий келих той, що від вина сміється,-
Сльоза, що кров лози захована у ній.
Переклад Василя Мисика
Рисунки Ірини Степанової
