Галицько-Волинське князівство - Іван Петрович Крип'якевич

Друге місце після Перемишля займав Ярославль (Ярослав). Дослідники виводять його назву від імені Ярослава Мудрого (або Ярослава Осмомисла). Місто згадується вперше 1152 р. Це був укріплений замок, який відіграв важливу роль у війнах 1232 і 1245 рр. [Іпат., с. 510, 532–534; Чернецький В. Звістки о стариннім місті Ярославі і його церквах — Діло, 1894, № 150, 151.].

На захід від Ярослава знаходилося укріплене місто Перевореськ (Переворськ). Воно згадується 1281 р., коли польський князь Лешко добув його, «вирубав у ньому всіх людей, від малого до великого, город запалив та пішов назад до себе» [Іпат., с. 582, 586.]. На західній окраїні, недалеко від кордону з Польщею, стояли Ряшів, який в середині XIV ст. виступає як центр окремої волості, і Коросно [МПГ, т. 2, с. 627.].

На шляху з Перемишля на Волинь головним містом був Любачів — центр окремої волості[35]. Дещо далі на схід стояв Подтелич (тепер с. Потелич Нестерівського р–ну Львівської обл.), укріплений замок, від якого залишилося городище[36]. На південь від Подтелича, поблизу сьогоднішнього с. Вороблячина Яворівського р–ну Львівської обл., знаходився стратегічно важливий перехід через горби Розточчя, що звався Ворота; «це було місце оборонне, бо не можна було обійти нікуди — тому звалися Ворота через тісноту свою». 1268 р. цим переходом польські феодали вдерлися у Белзьку землю; коли ж вони поверталися назад, саме тут їх наздогнав князь Шварно Данилович, але у бою зазнав поразки[37] [Іпат., с. 572.].

На схід від Перемишля шлях ішов на Мостища (тепер м. Мостиська — райцентр Львівської обл.), над р. Січницею. Тут відбувся бій військ Данила з Ростиславом Михайловичем 1244 р.[38] [Іпат., c 529]. Далі на цьому шляху стояла Вишня (тепер м. Судова Вишня — райцентр Львівської обл.), яку 1230 р. держав боярин Филип [Іпат., с. 508.]. Тут збереглося городище, яке було досліджене археологами. На східній межі Перемишльського князівства оборонним замком був Городок[39]: на території старого міста пізніше побудовано польський замок.

На південний захід від Перемишля великим містом був Сянок (Сянік), замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з’їзд княгині Романової з угорським королем Андрієм [Іпат., с. 282, 480, 509; МПГ, т. 2, с. 626.]. 1339 р. останній галицько–волинський князь Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин [КДП, т. 1, с. 209–211.]. На угорському кордоні знаходилася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота[40].

На південний схід від Перемишля найзначнішим містом був Самбір (тепер м. Старий Самбір Старосамбірського р–ну Львівської обл.), згаданий у стародавньому списку «волинських» (тобто галицько–волинських) міст у Воскресенському літописі [Воскрес., с. 240.]. Він відомий як церковний центр, що мав традиції окремого єпископства, навколо нього знаходився ряд монастирів, особливо відомий з мощами св. Онуфрія [Крип’якевич І. Княжий Самбір і Самбірська волость. — Літопис Бойківщини, 1938, № 10, с. 26–32.].

У Перемишльському князівстві існували солеварні; 1255 р. князь Ізяслав вислав боярина Федора «ко Солем» [Іпат., с. 550.] — це, правдоподібно, Стара Сіль. Другий центр соляних промислів — Дрогобич, згаданий у Воскресенському літописі.

На шляху від Дрогобича до Карпат згадується замок Тустань [МПГ, т. 2, с. 627; Жерела, т. 1, с. 204, 215; т. 2, с. 42.]; залишки його — це «камінь» в с. Урич Сколівського р–ну Львівської обл. На карпатському шляху лежало поселення Синеводсько (Синевідсько) з монастирем Богородиці [Іпат., с. 523.].

На давній території Перемишльського князівства зберігся ряд недосліджених городищ в селах Городище, Кружики, Кульчичі, Спас, Ступниця та ін.; це залишки давніх оборонних замків, поблизу могли існувати поселення міського типу.

ЗВЕНИГОРОДСЬКА ЗЕМЛЯ

Про це князівство джерела містять небагато даних і кордони його невідомі точно. На півночі воно межувало з Белзьким князівством. На заході від Перемишльського його відокремлювала лінія Верещиці. На півдні, через нестачу яких–небудь даних, треба прийняти пізнішу південну межу пізнішої Львівської землі — більш–менш лінію сучасних міст Розділ, Ходорів, Рогатин, Бережани, Озерна. На сході приймаємо здогадну лінію від Залозець на Озерну до Козової.

Столиця Звенигород стояв на горбі, серед боліт понад р. Білкою. Багна були такі непрохідні, що 1144 р. київські війська не могли увійти в місто і змушені були споруджувати греблі. Місто захищалося подвійними укріпленнями: валами й стінами, які забезпечували замок, та «острогом», що оточував ширший простір підгороддя. Звенигород був важливою фортецею на шляху, який від Перемишля через Городок ішов на схід, на Волинь і до Києва, та на південь до Галича, — тому поблизу нього часто точилися бої.

Літописи описують дві облоги військом київського князя Всеволода Олеговича (1144 і 1147), облогу Ростиславом Володаровичом (1127), облогу Данилом за допомогою угорських військ (1211). Під час археологічних розкопок, проведених на території городища, знайдено багато пам’яток: кераміку, полив’яну цеглу, залізні вироби, намисто, печатки. Звенигород був столицею Володаря Ростиславича (1087–1124) і деякий час Володимирка (1124–1144), а пізніше Івана Ростиславича (1144) та Романа Ігоровича (1206–1208). 1221 р. князь Мстислав Мстиславич віддав місто в управління боярину Судиславу [Іпат., с. 144, 208, 226, 228, 481, 484, 485–486, 493, 500, 517; Лавр., с. 206, 311; Длугош, т. 10, с. 533, 537.].

На схід від Звенигорода знаходилися Голі Гори (Гологори). Під час війни 1144 р. тут стояв Володимирко із своїм військом. 1231 р. згадується галицький боярин Клим’ята з Голих Гір [Лавр., с. 311; Іпат., с. 510.].

В цій же околиці, поблизу волинського кордону розташоване Рожне Поле, де відбувся 1097 р. бій Володаря і Василька Ростиславичів з волинськими князями. 1144 р. київські війська шукали тут місце для битви [Лавр., с. 270, 311; Іпат., с. 177.]. Давнім містом було Олесько з укріпленим замком; воно згадується 1366 р. [Kwartalnik historyczny, 1895, Rocz. 9, s. 43–45.].

У північній частині Звенигородського князівства найбільше значення мав, правдоподібно, Підгорай (тепер, очевидно, с. Зарудці Нестерівського р–ну Львівської обл.), по якому залишилося городище. 1232 р. тут стояв військом князь Михайло Всеволодович, який ішов походом проти Данила Романовича [Іпат., с. 516.]. В XIV ст. згадується Підгорайська волость.

Є здогад, що в