Галицько-Волинське князівство - Іван Петрович Крип'якевич
Борок, в якому Ростислава наздогнали татари, — це, мабуть, недалеке сусіднє с. Бірки.
Близько 1256 р. вперше згадується Львів, заснований Данилом або його сином Львом. Місто виникло на перехресті шляхів, які йшли з заходу, з Перемишля, на схід до Києва, та з півночі, від Володимира і Холма, на південь, до Галича. Львівський замок мав також стратегічне значення як центральний оборонний пункт всієї області. 1259 р. за наказом хана Бурундая Лев мусив зруйнувати укріплення замку. Але невдовзі місто знов було укріплено і 1286 р. золотоординці вже не намагалися здобути міста, а лише спустошили околицю. В XIV ст. Львів став значним торговим центром; в ньому поселилися численні іноземці — вірмени, німці, сурожці [Іпат., с. 558, 562, 589, 592; Болеслав–Юрий II, с. 154, 156, 157; Czolowski A. Lwow za czasow ruskich. — Kwartalnik historyczny, 1891, Rocz. 5, s. 805–806.].
На південь від Львова знаходилося давнє місто Щирець, де 1126 р. відбулися мирні переговори Володимирка галицького з його братом Ростиславом[41] [Длугош, т. 10, c. 536–537.] . Згадана у літописі під 1230 р. Браневичева рілля [Іпат., с. 508.], це, правдоподібно, с. Бринці–Загірні Жидачівського р–ну Львівської обл. В цій околиці здогадко можна прийняти Стольсько (с. Стільське Миколаївського р–ну Львівської обл.), згадане 1330–1331 рр. [Приселков М., Фасмер М. Отрывки В. Н. Бенешевича по истории русской церкви XIV в. — Известия отделения русского языка и словесности Академии наук СССР, 1936, вып. 1, с. 100.].
ТЕРЕБОВЕЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
Теребовельське князівство займало південно–східний край території Галичини. На півночі межувало з Луцьком і Дорогобузько–Пересопницьким князівствами, на заході із Звенигородським і Галицьким, на сході з Київським, на південному сході з малозаселеними степовими просторами.
Теребовль (Теребовля) згадується як столиця Василька Ростиславича (1084–1124) і його синів; пізніше, 1211 р., короткий час теребовельським князем був Ізяслав Володимирович, внук Ігоря Святославича, героя «Слова о полку Ігоревім». Теребовля була важливим замком на переході через р. Серет і поблизу неї відбувалися запеклі бої (1144, 1153, 1226). Давні укріплення на Замковій горі були поруйновані при будові польського замку [Іпат., с. 167, 173, 175, 321–322, 484, 488, 500; Лавр., с. 257, 265, 267, 311, 340; Ратич, с. 70–71.].
Стратегічне значення мав Микулин (тепер Микулинці, Теребовлянського р–ну Тернопільської обл.), що також знаходився на переході через Серет. Тут галицькі полки нерідко вели оборонні бої [Лавр., с. 248, 311–312; Іпат., с. 225, 365, 480.].
В околиці Теребовлі літописи згадують деякі поселення, які не вдалося ідентифікувати: на шляху із Галича — Снов , на шляху до Володимира — Станків [Іпат., с. 321.], в напрямку Збаража — Моклеків і Биковен[42] [Іпат., с. 488.]. В XIV ст. є відомості про оборонні замки в області р. Збруча: Стінка[43], яка була центром волості, та Скала. Давні городища є в селах Калагарівка, Раштівці (з назвою Звенигород), Городниця, Гусятин та ін.
Ряд замків або укріплених поселень виник на Пониззі — південній смузі Теребовельщини над Дністром. Угорський король Андрій, повертаючись з–під Галича 1230 р., переправлявся через Дністер у Василеві [Іпат., с. 508.]. Це місто, можливо, було засноване Васильком. Недалеко від Василева стояв Онут, через який переходив Данило 1219 p. [Іпат., с. 491.] У цій же стороні знаходилося місто Кучелемин [Іпат., с. 341, 491.]. До старих поселень можна зарахувати Звенигород над Дністром та Хотин[44].
На Пониззі спочатку головним містом була Ушиця. У війні 1144 р. це місто зайняли союзники Всеволода Олеговича. 1159 р. Ушицю облягав претендент на галицький престол Іван Ростиславич, і селяни масово переходили на його сторону[45] [Лавр:, с. 311–312; Іпат., с. 226, 341.].
Пізніше столицею Пониззя стала Бакота [Іпат., с. 525–526, 549–550.].
На крайньому сході знаходилося поселення Каліус, де 1242 р. побував Данило, щоб «уставити землю» [Іпат., с. 527.]
ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ
Галицьке князівство на заході межувало з Перемишльським, на півночі із Звенигородським, на сході з Теребовельським.
Місто Галич, як показують археологічні дослідження, існувало в кінці IX — на початку X ст., але вперше його назва згадана у Печерському патерику при описі подій 1098 р. Центр Галича знаходився на високій горі на місці сучасного с. Крилос; він був укріплений двома рядами валів і ровів. Тут збудовано княжий двір, соборну церкву Успіння Богородиці та інші храми. На південь і захід від замку простягалося підгороддя, а в дальших околицях ряд укріплених дворищ і монастирів, від яких залишилися руїни або назви урочищ.
З галицьких князів першим згадується Іван Василькович, який помер у Галичі 1141 р. Володимирко Володарович зробив Галич столицею свого князівства. Пізніше тут правили Ярослав Осмомисл, його син Володимир; деякий час Роман Мстиславич, Володимир і Роман Ігоровичі, боярин Володислав, який «вокняжився» в Галичі; угорські королевичі Коломан і Андрій, Мстислав Мстиславич, Михайло Всеволодович. За Галич велася тривала боротьба між різними претендентами, і галицький замок часто знаходився в облозі. Данило декілька разів добував і втрачав Галич, врешті оволодів ним постійно 1238 р. Під час походу Батия 1241 р. Галич був поруйнований і втратив значення столиці на користь Володимира і Холма. В Галичі існувало єпископство, в 1302–1303 рр. реорганізоване в митрополію [Szaraniewicz І. Trzy opisy staroksiazecego grodu Halicza w 1860, 1880 i 1882 r. — Lwow, 1883; Czolowski A. O polozeniu Starego Halicza. — Lwow, 1897; Pelenski J. Halicz w dziejach sztuki sredniowiecznej. — Krakow, 1914; Гончаров В. K. Древній Галич. — Вісник АН УРСР, 1956, № 1.].
У найближчій околиці Галича літопис згадує деякі урочища: Болоння і Бикове Болото — на дорозі до Демешковець, Угольники — на дорозі до Бурштина, Кривавий Брід і Рогожина десь на Дністрі. На північ від Галича розташоване с. Болшів (тепер Бовшів) [Іпат., с. 319, 358, 490, 505.]. Недалеко від Галича згадується Домамиря Печера, яку 1242 р. хитрощами здобув Ростислав Михайлович[46] [Іпат., с. 527.].
У північній стороні Галицького князівства стояло місто Зудеч, або Зудечів (тепер Жидачів), через яке переходив шлях; яким користувалися торговці сіллю[47] [Іпат., с. 358.].
Монастир ігумена Григорія в Полонині, де 1255 р. перебував литовський князь Войшелк, знаходився, правдоподібно, в c. Задеревачі Стрийського р–ну Львівської обл.[48] [Іпат., с. 567.].
На південь від Галича згадуються Тисмяниця (Тисьмениця),
