Галицько-Волинське князівство - Іван Петрович Крип'якевич
Населення досліджуваних територій в цілому належало до давньоруської народності, з якої згодом почала формуватися українська. Відомі окремі випадки переміщення населення з одної землі до іншої. Так, Данило, здобувши 1255 р. Возвягль, переселив його населення частинами у Володимирщину, Холмщину і Галичину [Іпат., с. 556.]. Про переселення з інших міст свідчать назви сіл Берестяни, Пиняни, Червняни (тепер Черляни Городоцького р–ну Львівської обл.), Володимирці на Дрогобиччині та Львівщині. У Підкарпаття переселенці прибували також з дальших земель в період боротьби за Галичину, в першій половині XIII ст., коли там перебували війська з інших князівств. Коли Данило розбудував Холм, там також поселилися люди, які «тікали з татар» [Іпат., с. 558.]. 1241 р. на Пониззі бажали одержати землі чернігівські бояри, які шукали захисту від орд хана Батия [Іпат., с. 525.]. З того часу, можливо, походить с. Куряни в Тернопільщині, яке могло одержати назву від переселенців із Курська. У Володимирі існувало поселення новгородців [Іпат., с. 605.], можливо, з часів князювання Романа Мстиславича у Новгороді.
Невеликі меншості складали інші народності. Так було серед поселенців Холма [Іпат., с. 558.]. Мабуть, з полонених, виведених з Польщі, виникли окремі з відомих за пізнішими джерелами поселень з назвою Ляшки. Литовські бранці, ймовірно, заснували села з назвами Пруси, Ятвяги, Литвини. У війську Володимира Васильковича згадується воїн, «що був родом прусин» [Іпат., с. 584–585.]. По містах були ремісничо–купецькі колонії німців[14], вірменів[15], сурожців (з Сурожа у Криму)[16]. З степовиками, можливо, пов’язані назви сіл Печеніжин, Торки, Половці, Берендовичі та ін.
ЗЕМЛІ (КНЯЗІВСТВА) І МІСТА
ВОЛОДИМИРСЬКА ЗЕМЛЯ
Володимирська земля (князівство) простягалася на захід до Бугу, на північ до Верхньої Прип’яті, на схід, приблизно до р. Стохід[17].
Столичне місто, Володимир, одержало назву від Володимира Святославича[18]. Укріплений центр міста знаходився між річками Луга і Смоч. В часи Данила замок мав міцні фортифікації, і угорський король Бела, побачивши його, заявив: «Такого града не знайшов я і в німецьких країнах». Оцінюючи стратегічне значення міста, татарський хан Бурундай наказав 1259 р. не тільки спалити стіни міста, а й розкопати його вали [Іпат., с. 510, 562.]. Літопис вказує на існування міських воріт — Київських і Гридшиних [Іпат., с. 334.]. Місто мало собор, побудований Мстиславом Ізяславичем, де ховали волинських князів [Іпат., с. 382, 570, 574, 604.]. Навколо замку далеко простягалися передмістя з численними дворами, монастирями і церквами. Володимир був великим торговим містом з заможним патриціатом, серед якого були також переселенці з Німеччини та з інших міст — новгородці, сурожці [Іпат., с. 573, 605.]. Зберігся лист володимирської старшини 1324 р. з печаткою міста. Володимир зазнав багато ворожих нападів, облог і руйнувань.
Прилеглі до міста волості були густо заселені. На південь від Володимира, в с. Зимному, стояв монастир Свята Гора [Житие Феодосия. — Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1858, с. 13; Іпат., с. 494.]. В Устилузі 1150 р. Ізяслав Мстиславич поставив на «покорм» угорців [Іпат., с. 283.]. У Свинюхах і Хвалимичах 1157 р. перебували Юрій Мономахович (Долгорукий) і Ярослав Галицький [Іпат., с. 334.].
В Житані, П’ятиднях і Бужковичах стояли війська татарських ханів Бурундая (1259) і Телебуги (1286) [Іпат., с. 562–563, 588.]. До Володимирської землі належало с. Городел (Городло). Тут, на лівому березі Бугу, була митниця [Іпат., с. 595.].
Любомль був улюбленим містом Володимира Васильковича. Він побудував тут кам’яну церкву св. Юрія та прикрасив її іконами, срібним посудом, дорогоцінними тканинами, дзвонами «чудного голосу» та подарував церковно–служебні книги. Володимир перебував у Любомлі під час своєї хвороби і помер тут 1288 р. [Іпат., с. 592, 596–598, 604, 609–610.]. Під Любомлем розташовувався княжий двір Рай. Села Березовичі і Сомино Володимир Василькович заповів своїй дружині [Іпат., с. 593, 595.].
Турійськ, Мельниця, Струга, Кам’янець (або Камінь) згадуються при частих набігах литовців[19] [Іпат., с. 175, 483, 530, 544, 565, 566, 577.]. Цей Кам’янець — тепер м. Камінь–Каширський. Є припущення, що тут мали свою волость малолітні Данило і Василько, але правдоподібніший Кам’янець на р. Горині.
ЛУЦЬКА ЗЕМЛЯ
Луцьке князівство відокремилося від Володимирського в середині XII ст., але пізніше інколи знову з’єднувалося з ним[20]. Воно займало басейн р. Стиру; від сусідніх земель не відокремлювалося ніякими природними межами.
Столичний Лучеськ (Луцьк) був добре укріпленим містом. Замок стояв на острові, забезпечений ріками Стиром і Глушцем та болотами. Витримав він різні облоги, серед яких напад військ воєводи Куремси 1255–1256 рр. 1259 р. хан Бурундай наказав зруйнувати замкові укріплення [Іпат., с. 272–273, 330, 557, 562.]. Пізніше замок перебудовано, але в основі його залишилися мури давнього часу. В Луцьку було єпископство, і в кафедральному соборі св. Івана ховали князів [Іпат., с. 609; АЮЗР, ч. 1, т. 1, с. 291, 324; Левицкий О. Луцкая старина. — Чтения в Обществе Нестора–летописца. Киев, 1891, т. 5, с. 65–70 та ін.; Ратич, с. 11.].
Під Луцьком, в лісі, що звався Гай, розташовувалася княжа садиба; це місце було «прекрасне виглядом, забудоване різними спорудами, а церква в ньому була чудова, сяяла красотою» [Іпат., с. 597.]. На північ від міста, в Жидичині, стояв монастир з церквою св. Миколи; сюди приїздив на прощу Данило [Іпат., с. 509.]. Як місто згадується Шепол (Шепель) [Іпат., с. 173 (1097).]. Недалеко від Луцька знаходилась Полонна (Полонне), де Володимирко галицький 1149 р. змусив до перемир’я Юрія Мономаховича та Ізяслава Мстиславича, «роз’їхавши» їх, тобто ставши полками між їх військами [Іпат., с. 273]. Під Муравицею того ж року стояло половецьке військо, очолюване Ростиславом Юрійовичем [Іпат., с. 271.].
У південній частині Луцького князівства споруджено ряд укріплених міст: Перемиль, який очолював окрему волость [Іпат., с. 173, 468, 488, 498, 502, 513, 588.], Дубен (Дубно), мабуть, друге за значенням, поряд з Луцьком, місто [Іпат., с. 180, 596.], Стожок (Стіжок) і Данилів, укріплені Данилом [Іпат., с. 523, 562; Сендульський А. Село Стожек Кременецкого уезда. — Волынские епархиальные ведомости, 1873, № 20, с. 708–717.], Крем’янець (Кременець),
