Міфи України - Автор невідомий

У такому вигляді звичай «понеділкування» існує нині в усій Україні, та тільки він набув уже суто християнського забарвлення, внаслідок чого «понеділкують» часто за обітницею, притому здебільшого літні жінки та знахарі. Звичай цей полягає в тому, що в понеділок ніколи не їдять скоромного, а також (жінки) вважають за гріх «спускать лугу» (Слов’яносербський та Старобільський повіти). Хто в понеділок поститься, тому не лише добре житиметься на землі, але не страшно й помирати; а хто не вшановував «святого Понеділка, то тому скверно йти на той світ», — все одно, що подорожньому без палиці йти з двору. Перша зустріч на тому світі — із святим Понеділком, який розпитує про гріхи: він і так усе знає, та допитується, чи була душа «на дрімливому полі», тобто чи проводила біля небіжчика ніч, в яку спати не можна, а треба весь час молитися (Білгородський повіт).

Святий Понеділок уособлюється в образі сивого діда: у такому вигляді він і являє себе людям. Він виконує не лише обов’язки райського брамника, як ми це вже бачили, а й грецького Харона — переводить через вогненну ріку, що протікає в межах загробного світу, душі померлих, а також супроводжує на той світ душі змертвілих людей, що тимчасово залишають свою тілесну оболонку, щоб ще до смерті побачити пекло і рай. Ось що розповідала одна дівчина (Куп’янський повіт), яка змертвіла була, але за дві години знов ожила. «Коли я заснула, до мене явився старий сивий дід і повів мене крутою горою. Звідти він показав мені рай і пекло. Після того я перейшла з ним вогненну ріку, і не обпеклася. Тоді ми стали переходити через вузеньку річку. Дід стрибнув, перескочив та й каже мені: «Перестрибуй і ти!» Стрибнула я, але невдало: правою ногою ступила в річку і обпеклася. А річка та вся травою заросла. Нарешті, дід сказав мені: «Ну, дочко, тобі лишилося на землі жити тільки десять років, і час уже тепер повертатися додому; заміж хочеш — виходь, а хочеш — як знаєш». Тоді я прокинулась, і ось — як бачите». Присутні відразу ж подивилися на праву ногу дівчини і побачили, що нога справді обпечена, посиніла, та так і не відходить. Звідтоді дівчина та почала весь час молитися Богові і ходити по монастирях; а коли живе вдома, то вийде з хлібиною на шлях і дає жебракам по кусню хліба й по грошику. Заміж не йде, а все чинить добрі справи і чекає смерті.

Зображення святого Понеділка в образі сивого старого, який то перебуває при брамі раю, то показує душі пекло і рай, очевидно, дає підстави вважати, що на нього перенесено риси воротаря (брамника) раю святого апостола Петра, який до того ж, за деякими редакціями апокрифа «Ходіння Богородиці по муках», є замість архангела Михаїла проводирем Богоматері у пеклі[47].

Культ Святої Неділі, якого так суворо дотримуються в усій Україні, легко пояснити, з одного боку, високим значенням недільного дня в християнському світі, з іншого, — самим етимологічним смислом слова Неділя (від давньоруського — не дълать). Звідси — звичне уособлення народом, що звик усе мислити тільки образами, святкового дозвілля. Але особливо сильний вплив на виникнення культу Святої Неділі, без сумніву, справив відомий апокриф «Епістолія про Неділю», або «Лист з неба», «Лист Ісуса Христа», «Лист небесний».

Вперше апокриф цей згадано наприкінці VI сторіччя: карфагенський єпископ Лиціан докоряє в листі іншому єпископу за надмірну довірливість до названого апокрифа. В наступні сторіччя про нього згадують щораз частіше й частіше. Різні редакції «Епістолії про Неділю», здебільшого західноєвропейські, досить докладно розглянуто академіком Веселовським, ним же ґрунтовно викладено зовнішню історію недільного культу. Стосовно долі «Епістолії» на Русі, то апокриф цей є одним з найпо-пулярніших, бо за зберігання його в себе і розповсюдження серед інших обіцяно всілякі блага — земні й небесні, ті ж, хто не довіряє небесному походженню його і не поширює апокрифа, зазнають прокляття в цьому житті і вічних пекельних мук у житті майбутньому: «Я, Ісус Христос, Син Бога живого, — говориться у варіанті апокрифа, що ходив по руках у 1884 році серед народу в

Богодухівськолу повіті, — наказую вам, щоб ви сього листа, якого Своєю рукою писав, поважали й шанували; а який чоловік не повірить, той буде проклятий і загине навіки, в пекельному вогні горітиме. А хто сього листа матиме і даватиме читати й переписувати, той хоч мав би у себе стільки гріхів, скільки в морі піску, на деревах листя, на землі трави, на небі зірок, то всі йому відпущені будуть. А хто матиме й не даватиме читати й переписувати, той буде проклятий і загине, відречений царствія Божого. Котрий чоловік сього листа матиме, матиме повагу і шану, то лист цей має таку силу: хто його читатиме або приязно слухатиме, той одержить відпущення гріхів, і жоден супротивник йому шкоди не завдасть, і котра наречена вагітна буде, то отроченя народить легко, і збереже її Господь, і дитя матиме від Бога найвищу ласку, як душа інша, так