Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

Довгі роки вже царював Еней у місті Лавінії. Його син Асканій зріс і змужнів, й от одного разу батько вирушив до оракула, щоб той провістив долю синові. Оракул промовив до Енея: «За волею богів Асканій не може залишитися в місті Лавінії. Вирушайте в дорогу вдвох із сином і йдіть, доки не змучитеся. І коли ви блукатимете у пустельній місцевості й вам здаватиметься, що подорож ваша марна, на березі річки, попід дубом, ви побачите білу свиню. Вона годуватиме таких самих біленьких, як вона, поросят. Саме на цьому місці ви маєте збудувати нове місто, в якому царюватиме Асканій».

Еней послухався оракула, й незабаром вони з сином вирушили в далеку дорогу. Довго блукали вони пустельними землями й уже почали втрачати надію, аж раптом сповнилося пророцтво оракула: на березі невідомої річки, під розлогим віттям дуба, вони уздріли білу свиню, яка годувала білих поросят. Зраділи Еней та Асканій — прийшов кінець їхній виснажливій подорожі. Отут буде засноване нове місто — Альба — Лонга!

Зненацька біла хмара огорнула Енея — і він зник. Довго кликав Асканій свого батька, довго шукав, але той наче під землю запався. Та одного разу вві сні явився Еней синові, вдягнений у блискучі обладунки, і розповів, що то могутній Зевс звелів забрати троянського героя Енея на Олімп, щоб він жив тепер серед безсмертних.

Багато щасливих років царював Асканій у новозаснованому місті, та прийшов і йому час спускатися назавжди у похмурий Аїд. Він передав престол Альба — Лонги своїм нащадкам. Спершу царював у Альба — Лонзі старший брат — Нумітор. Але заздрісний молодший брат Амулій зважився вигнати Нумітора з міста й захопити престол. Та у старшого брата була дочка — Рея Сильвія, яка теж могла претендувати на царство. Амулій боявся, що якби Рея Сильвія народила нащадка, то він би відібрав у Амулія престол. І тоді новоспечений цар змусив племінницю стати жрицею богині Вести (яку давні греки ще називали Гестією) — весталкою. Протягом тридцятьох років весталка мала служити в храмі богині Вести — покровительки домашнього вогнища, підтримувати там вічний вогонь, і не могла виходити заміж, і тільки через тридцять років ставала вільною.

Та одного разу Рея Сильвія, яка вже кілька років служила в храмі богині Вести, пішла до річки по воду. Там вона лягла спочити, і їй наснилося, що сам бог війни Арес спустився до неї з Олімпу й узяв її за дружину. Рея прокинулась — і збагнула, що то був тільки сон. Вона набрала води й повернулася до храму, щоб і далі день у день виконувати нехитрі обов’язки весталки. Та незабаром вона відчула, що вагітна. За дев’ять місяців Рея Сильвія народила хлопчиків — близнюків — Ромула й Рема.

Коли Амулій почув про те, що Рея Сильвія народила хлопчиків, він страшенно перелякався й розгнівався. Він мерщій наказав утопити близнюків у річці Тибр, а саму племінницю живцем закопати в землю — саме так у ті часи чинили з весталками, які насмілювалися порушити обітницю не виходити заміж і не народжувати дітей.

А того року навесні Тибр розлився напрочуд широко. Слуги, яким Амулій звелів утопити близнюків, принесли хлопців на берег річки в кошику й кинули у хвилі. Та саме на ту пору з волі богів вода почала спадати, хвилі відступили — й малюки в кошику опинилися на сухому. Ромул і Рем, голодні та змерзлі, жалібно квилили. їхній плач почула вовчиця і спустилася з гір. Побачивши малюків, вона, замість роздерти здобич, почала годувати їх своїм молоком. Ромул і Рем були врятовані.

А одного разу чередник Фаустул натрапив на вовчицю, яка годувала молоком людських дітей хлопчиків — близнюків. Він був вражений цим неймовірним дивом і збагнув, що самі боги оберігають дітей. Фаустул взяв Ромула й Рема на виховання.

Ромул і Рем росли швидко й були міцні, як молоді дубочки. Одного дня, коли вони досягли повноліття, Фаустул завів із ними серйозну мову. Фаустул уже давно збагнув, що такі гарні, дужі хлопці не можуть бути простими смертними, а мають бути синами безсмертного бога. Він знав про те, як Амулій звелів утопити в Тибрі близнюків Ромула й Рема і здогадався, що його вихованці — саме Ромул і Рем. Отож Фаустул розповів

братам і про їхнього діда Нумітора, і про матір Рею Сильвію, і про підступного дядька Амулія.

Запалали гнівом Ромул і Рем. Вони мерщій вирушили до Альба — Лонги й скинули з престолу Амулія. У місті знову зацарював старий Нумітор. Але Ромул і Рем вирішили не лишатися в Альба — Лонзі, а заснувати власне місто. Його вони збудували на тому місці, де колись їх вигодувала молоком вовчиця.

І ось місто збудоване. Але ж чиїм іменем його назвати? Ромул хоче назвати місто на свою честь, а Рем — на свою. Довго сперечалися брати, але ніяк не могли дійти згоди. Й ось нарешті вони вирішили звернутися до олімпійських богів, щоб ті розсудили братів, послали їм який — небудь знак. І зовсім скоро Ромул побачив, що шість яструбів прилетіли до нього й почали кружляти довкола його голови. Та тільки — но він хотів сказати брату про цей знак, як Рем закричав: «Я бачу дванадцятьох яструбів, які кружляють довкола моєї голови!»

Сварка розпалилася ще дужче. Брати почали битися, і довго жоден із них не мав переваги. Нарешті Рем вистрибнув на стіну, яку Ромул збудував довкола нового міста, й почав насміхатися з братової роботи. Ромул страшенно розсердився й убив рідного брата — близнюка.

По смерті брата Ромул назвав нове місто на свою честь — Рота, себто Рим, і почав у ньому царювати.