ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі
Ми повинні запитувати себе: що з неможливого можна зробити з новими технологіями? Чи створять вони суспільство, в якому хочеться жити?
Це ключ до трансформації економіки. Головний економіст Google Гел Варіан якось сказав мені: «Мій дідусь не назвав би мою професійну діяльність працею».
Які професії з’явилися у ХХІ столітті? Насамперед ті, що пов’язані з доповненою реальністю — поєднанням комп’ютерних даних і картинок із тим, що ми бачимо насправді. Ця реальність, без сумніву, проходить тест на ХЗ. Уперше побачивши платформу доповненої реальності, що саме розроблялася в дослідницькій лабораторії, мій друг, венчурний капіталіст, вигукнув: «Я ніби під ЛСД». Такі вони, «єдинороги»!
Та для мене в цій технології найдивовижнішим є не ефект ЛСД, а те, як доповнена реальність змінює принципи робóти. Доповнена реальність породжує мегакваліфікованих працівників. Що як схему робо`ти благодійної організації «Партнери по здоров’ю» (Partners in Health) удосконалити за допомогою доповненої реальності й телеприсутності. Ця організація забезпечує бідних безкоштовним медичним доглядом за такою системою: залучають соціальних працівників із громади, яка обслуговується; навчають надавати первинну допомогу; підтримують. За потреби, викликають лікаря, та здебільшого всьому дають раду отакі звичайні санітари. Уявіть, що вони стукають по окулярах Google Glass чи ще якомусь пристрої наступного покоління й кажуть: «Лікарю, ви маєте на це подивитися!» (Повірте, окуляри знову набудуть популярності, коли Google зосередиться на соціальних працівниках замість фотомоделей).
Очевидно, технологізація системи охорони здоров’я дозволить заощаджувати, оздоровлювати населення, задовольняти пацієнтів і створювати робочі місця. Що, як знову ввійдуть у моду виклики лікарів додому? Що, як поширяться портативні сенсори моніторингу стану здоров’я чи програми штучного інтелекту, які дають медичні поради і є доступними, так само як Siri, Google Assistant чи Microsoft Cortana14? Додайте до цього сервіси за запитом на зразок Uber, і от вимальовуються обриси економіки майбутнього, яку творитимуть технології.
Це лише один приклад того, як може трансформуватися звична повсякденність. Прогрес породить нові дива, і, якщо пощастить, вони зрештою стануть буденною частиною життя, так само як дива минулих століть — літаки, хмарочоси, ліфти, автомобілі, холодильники і пральні машини.
Окрім дивовиж, що можуть очікувати нас у майбутньому, слід враховувати невідомі ризики. Я вивчав античність в університеті, тому завжди пам’ятаю про падіння Риму. Перший том «Історії занепаду та загибелі Римської імперії» (The History of the Decline and Fall of the Roman Empire) Едварда Ґібона був опублікований 1776-го, коли тривала Американська революція. Попри мрії Кремнієвої долини про унікальне майбутнє — досі незнаний симбіоз людського розуму й техніки, що ознаменує кінець історії, яку ми знаємо, — минуле підказує: економіки й нації, що й казати про компанії, зазнають краху. Великі цивілізації занепадають, і технології йдуть у небуття. Після падіння Римської імперії людство майже на тисячу років втратило вміння будувати з бетону. Те саме може статися з нами.
Ми дедалі частіше стикаємося з так званими «злісними» проблемами — проблемами, які складно або неможливо розв’язати через неповні, суперечливі, часто незрозумілі чи мінливі вимоги.
Навіть у технологіях, які ми давно використовуємо, виявляються побічні ефекти. Автомобілі були «єдинорогом». Вони дали звичайним людям неймовірну свободу пересування, уможливили інфраструктуру для перевезення товарів, забезпечили процвітання суспільства і сформували споживчу економіку, за якої товари і продукти харчування постачаються споживачам далеко від місця виробництва. Однак дороги, які ми побудували для автомобілів, перекроїли й спотворили наші міста, а самі автомобілі призвели до сидячого способу життя серед населення й загострюють дедалі серйознішу загрозу зміни клімату.
Те саме з дешевими авіаперельотами, контейнерними перевезеннями й магістральними електромережами. Усі ці досягнення стали потужними двигунами, але потягнули за собою неочікувані наслідки. Ті наслідки випливли на поверхню після кількох десятиліть болісного досвіду, і тоді вже здавалося, що проблеми подолати неможливо, бо «зміна курсу» вимагає надто масштабних пертурбацій.
Нині ми зіткнулися зі схожими парадоксами. Магічні технології — і цінності суспільства, на яких ми зупинилися десятки років тому, — виводять нас на шлях, де нічого неможливо передбачити, де чигають несподівані загрози, де ми приймаємо рішення, самі того не усвідомлюючи.
Штучний інтелект і робототехніка лежать в основі низки «злісних» проблем, через які б’ють на сполох керівники компаній і профспілок, політики й науковці. Що станеться з усіма тими, хто заробляє на життя за кермом, коли вулиці заполонять безпілотні автомобілі? Програми штучного інтелекту управляють польотом літаків, радять лікарям найкращі схеми лікування, пишуть спортивні й фінансові новини та в реальному часі підказують, як швидше дістатися до місця праці. Крім того, оцінюючи попит у реальному часі, вони кажуть працівникам, коли виходити на робоче місце чи йти додому. Раніше комп’ютери працювали на людей, тепер навпаки — переважно люди працюють на комп’ютери. У сучасному світі керівник зміни — це алгоритм.
ХЗ! Яким буде майбутнє бізнесу, коли високотехнологічні мережі й ринки дозволяють людям вибирати зручний час та обсяги роботи? ХЗ! Яким буде майбутнє освіти, коли альтернативні види навчання перевершують традиційні університети, дозволяючи людям опановувати актуальніші навички? ХЗ! Яким буде майбутнє засобів масової інформації і суспільних дискусій, коли алгоритми визначають, що дивитися й читати, суто з міркувань якнайбільших прибутків для їхніх власників?
ХЗ! Яким буде майбутнє економіки, коли дедалі більше робóти виконують замість людей розумні машини або ж люди за допомогою тих машин? Що станеться з працівниками та їхніми родинами? А чи виживуть компанії, які залежать від купівельної спроможності населення, що купує їхні продукти?15
До людської праці не можна ставитися як до зайвих витрат, бо не забаряться катастрофічні наслідки. За даними Інституту McKinsey, прибутки 540–580 мільйонів осіб — тобто 65–70 відсотків родин у 25 розвинених країнах — скорочувалися або не зростали в період 2005–2014 років. У 1993–2005-му таких людей було 10 мільйонів, тобто менше ніж два відсотки16.
Останніми десятиліттями компанії щедро винагороджують керівників та «суперзірок»,
