Земля у рівновазі - Альберт Гор

недавню полеміку з приводу тису, лісового виду помірної зони, один сорт якого зараз росте лише на Тихоокеанському північному заході. Тихоокеанський тис можуть зрубати і переробити для виготовлення сильного хімічного препарата — таксолу, яким обіцяють виліковувати деякі форми раку легень, молочної залози та яєчників у пацієнтів, що в іншому разі скоро померли б. Здається, легко зробити такий вибір — пожертвувати деревом заради люд­ського життя. Але це доти, поки не дізнаєшся, що для лікування кожного пацієнта треба зрізати три дерева, що лише старші за сто років дерева містять у своїй корі потрібний хімікат і що на Землі залишилося зовсім небагато цього тису. Несподівано ми стикаємося з деякими важкими запитаннями. Наскільки важливо взяти до уваги медичні потреби майбутніх поколінь? Чи мають право сучасники вирубати всі ці дерева, щоб продовжити життя кільком з нас, навіть якщо це означає, що ця унікальна форма життя зникне назавжди і унеможливить порятунок людей у майбутньому? Повідомлення про тис та його особливі властивості викликали здорове обговорення, але хто обговорюватиме втрату унікальних видів вологого лісу? Вченим ще далеко навіть до ідентифікації усіх цих видів рослин і тварин у вологих лісах, тим більше до відкриття їх можливого застосування у медицині, землеробстві тощо. Руйнуючи щороку величезні простори вологих лісів, ми також руйнуємо тисячі видів, що можуть мати таку ж цінність, як і підданий небезпеці тис.

Немає методу оцінки цінності для майбутніх поколінь ресурсу настільки багатого і складного, як вологий ліс. Але Хосе Луценбергер, міністр довкілля Бразилії, цей метод застосовує, коли гово­рить про вирубування вологого лісу і його продаж за теперішньої вартості його деревини, яка часто використовується для одноразо­вих паличок для їжі та дешевих меблів. Це, як він каже, «схоже на виставляння на аукціон Мони Лізи для повної кімнати хлопчиків-чистильщиків взуття: багато потенційних учасників торгів, як ті, що належать до майбутніх поколінь, не зможуть запропонувати свою ціну»

Після того, як вологі ліси підуть у небуття, тонкий шар ґрунту, з якого вони виросли як гігантські живі собори, раптом оголиться і стане дивовижно вразливим до дощу та вітру. Згідно з дослідженням Вейдбріджського екологічного центру у Великій Британії, вчені, що працюють в африканській країні Кот-д'Івуар поблизу Сахари ретельно занотовували неймовірну різницю у темпах ерозії до і після вирубки лісів. Навіть на крутих схилах заміряна швидкість ґрунтової ерозії землі під лісом не перевищувала 0,03 тонни на гектар щороку. Але як тільки земля була очищена, швидкість зростала до 90 тонн на гектар. Наприклад, Індія, за оцінками, зараз втрачає 6 млрд. тонн верхнього шару ґрунту щороку передусім внаслідок вирубки лісів. Знищення лісів також завдає шкоди гідрологічному циклу, зумов­люючи різке зниження кількості опадів на територіях, де колись ріс ліс, і у прилеглих районах за вітром. Як правило, спершу настають повені й ґрунтова ерозія, а потім — різке зниження кількості опадів.

У деяких країнах вирубка лісів супроводжується також емігра­цією людей, спершу до будь-якої прилеглої території, де цикл руй­нації повторюється, а тоді і через державні кордони. Ця вимушена міграція може стати терміновим сигналом північним промисловим країнам. У Західній півкулі, наприклад, вирубка лісів відбулася на Гаїті — можливо, така ж масштабна, як і репресії режиму Дювальє, що призвели до несподіваного прибуття на південний схід Сполу­чених Штатів 1 млн. гаїтян.

Проте розвинуті країни мають власні проблеми з винищуванням лісів. Забруднення повітря спустошило європейські ліси, як-от улюб­лений у Німеччині Чорний ліс. Вмирання лісу — назва, що її німці придумали для поширеного явища, ще гіршого у дуже забрудненій Східній Європі. І у Сполучених Штатах, особливо у регіонах з великою лісозаготівлею, як-от Тихоокеанський північний захід та Аляска, відбувається промислове вторгнення у великі ділянки лісу помірної зони, такого для нас важливого. Статистичні дані про ліси також можуть бути оманливими: хоча Сполучені Штати, як і кілька інших розвинутих країн, сьогодні мають справді більше землі під лісом, ніж сто років тому, чимало велетенських земельних ділянок, що були «скошені» і наново висаджені, перетворилися з розмаїття твердої деревини листяних порід на ліси монокультури м'якої хвой­ної деревини, що не підтримує тваринних і рослинних видів, які колись почувалися захищеними в лісі. У державних лісах по всій країні будуються дороги для лісозаготівлі, аби полегшити ще інтенсивнішу лісозаготівлю і навіть тотальну вирубку дерев на дер­жавних землях за контрактами, що вимагають продажу дерев за ціна­ми, значно нижчими від ринкової. Ця величезна дотація за рахунок платника податків на вирубку державних лісів призводить до бюд­жетного дефіциту і до екологічної трагедії.

Частково саме тому багато людей стало на захист плямистої сови — виду, що перебуває під загрозою у штатах Орегон та Вашингтон. Я допомагав у веденні успішної боротьби проти скасування заходів охорони плямистої сови. Під час жвавих дебатів у Сенаті стало ясно, що проблема не лише в плямистій сові, а в самому старому лісі.

Плямиста сова — це так званий основний вид, зникнення якого означатиме втрату усієї екосистеми і багатьох інших залежних від неї видів. Іронія долі в тому, що якби ті, хто бажає продовжувати лісозаготівлю, перемогли, то все одно втратили б роботу одразу ж як тільки решта 10% лісу була вирубана. Єдина проблема полягала в тому, чи вони поміняють роботу до чи після того, як лісу вже не буде.

У тропіках і в помірних зонах ліси — це єдиний найважливіший елемент зміцнення поверхні земної суші, що служить захистом від гірших наслідків кризи довкілля, особливо тих, які пов'язані з гло­бальним потеплінням. Однак і місцеві та регіональні проблеми роблять свій внесок у стратегічні загрози, викликані руйнуванням довкілля. Скажімо, зараз ліси поглинають величезну кількість С02, але цього не буде, коли вони зникнуть. Так само теперішнє повсюдне випалювання тропічних лісів щороку додає в атмосферу величезну кількість С02, а оголений лісовий ґрунт стає новим суттєвим джерелом метану, іншого важливого парникового газу. Фактично вмирання лісів схоже на зникнення гігантського «наріжного каменя» природи: надто багато залежить від їхнього здоров'я, і якщо їх дощенту вирубають і випалять, майбутнє людського роду опиниться у небезпеці.

Проте зникнення лісів — не єдиний наш клопіт. Проблеми розши­рення пустелі, ґрунтової ерозії, виродження і зараження пестици­дами ріллі, руйнування як заболочених, так і посушливих земель, й, отже, втрата природних середовищ — усе це різні аспекти система­тичного процесу, яким ми загрожуємо Землі.

Відвідувачів узбережжя штату Мене іноді вражає те, як потужно пройшлися льодовики по тій скелястій землі, але їхня сила не йде у порівняння з наслідками всесвітнього спустошення земної поверхні всією промисловою цивілізацією. Адже деякі дослідники стверд­жують, що зараз ми так нещадно експлуатуємо поверхню