Погоня за вівцею - Харукі Муракамі
Я знову взяв у руки знімок та лупу.
— Добре придивися до третьої праворуч вівці на першому плані.
Я спрямував лупу на третю праворуч вівцю з переднього плану. Потім пересунув на сусідню вівцю, придивився — і знову вернувся до третьої праворуч.
— Цього разу щось помітив? — спитав чоловік.
— Порода інша, — відповів я.
— Саме так. За винятком третьої праворуч, всі інші вівці — звичайної суфолкської породи. Лише ця одна відрізняється. Набагато крижастіша, та й вовна її іншого кольору. І морда не чорна. Якби це краще сказати?.. Вона з вигляду набагато сильніша. Цю фотографію я показував кільком фахівцям з вівчарства. Вони дійшли висновку, що такої вівці немає в Японії. І, можливо, навіть у світі. Отож виходить, що ось зараз ти бачиш вівцю, яка взагалі не існує в природі.
Я знову спрямував лупу на третю праворуч вівцю. Придивився уважно й помітив посеред її спини блідаву пляму — наче від розлитої кави. Пляма була розпливчаста і невиразна, а тому здавалася чи то подряпиною на плівці, чи то невеликим обманом зору. А, може, справді хтось ненароком хлюпнув кавою цій вівці прямо на спину.
— На спині — начебто бліда пляма.
— Не проста пляма, а зіркоподібна, — сказав чоловік. — Порівняй з оцим.
Чоловік вийняв з конверта аркуш паперу й передав мені. То була копія малюнка із зображенням вівці. Зроблена жирним олівцем, із слідами пальців по краях. Виведена невмілою рукою, вона, однак, збуджувала уяву. З незвичайною старанністю були відтворені всі її дрібні деталі. Я порівняв вівцю на фотографії з вівцею на малюнку. Безперечно, це була та сама вівця. Зіркоподібна пляма на спині вівці з малюнка відповідала плямі на вівці з фотографії.
— А тепер — оце, — і чоловік вийняв з кишені і передав мені запальничку. Масивну запальничку «Дюпон», зроблену на замовлення із срібла, з таким же овечим гербом, який було викарбовано в автомобілі. На срібній вівці чітко проглядала зіркоподібна плямка.
У мене трохи заболіла голова.
2. Дивна розповідь дивного чоловіка (2)
— Недавно я розповідав тобі про посередність, — вів далі чоловік. — Звісно, не для того, щоб осуджувати твою посередність. Просто я хотів сказати, що весь світ — суцільна посередність, а тому і ти як його складова частина — теж посередність. Чи ти так не вважаєш?
— Не знаю…
— Світ — посередність. У цьому немає жодного сумніву. Та чи на самому першопочатку світ був посередністю? Ні, не був. Першопочаток світу — хаос, а хаос — не посередність. Світ почав сходити на посередність після того, як людство відділило засоби виробництва від повсякденного життя. Посередність утвердилася завдяки тому, що Карл Маркс придумав поняття пролетаріату. Ось чому сталінізм тісно пов’язаний з марксизмом. Я поважаю Маркса. Бо він — один з нечисленних геніїв, чия пам’ять простягалася до первісного хаосу. У тому ж розумінні поважаю Достоєвського. Однак марксизму не визнаю. Занадто багато в ньому посередності.
Чоловік видав у глибині горла якийсь звук.
— Зараз я розмовляю з тобою надзвичайно відверто. Цим я віддячую тобі те, що і ти був недавно зі мною відвертий. І от я вирішив відповісти на твої так звані наївні запитання. Однак коли я скінчу на них відповідати, в тебе залишиться дуже обмежена свобода вибору. Я хочу, щоб ти це добре затямив. Коротко кажучи, ти підняв ставку. Згоден?
— А хіба в мене є інший вибір?
— Зараз у цьому особняку вмирає старий чоловік, — сказав секретар. — Причина цього відома. Велетенський згусток крові всередині мозку. Такого розміру, що мозок здеформувався… Що ти знаєш з нейрології?
— Майже нічого…
— Якщо говорити просто — кров’яна бомба. Кровообіг блокується і спричиняє набряк. Схожий на змію, яка проковтнула м’ячик для гольфу. Якщо такий набряк прорветься, мозок перестане функціонувати. Однак про операцію мови не може бути. Досить найменшого подразнення — і бомба вибухне. Інакше кажучи, якщо мислити реалістично, то нічого не залишається, як дожидати смерті. Смерть може настати через тиждень або через місяць. Цього ніхто не знає.
Секретар стиснув губи і повільно видихнув повітря.
— В його смерті не було б нічого дивного. Все-таки вже старий, та й хвороба добре відома. Одне дивує: як це йому вдалося дожити дотепер?
Я зовсім не розумів, що він хоче сказати.
— Справді не було б ніяким дивом, якби він помер тридцять два роки тому, — вів далі секретар. — Або і сорок два роки тому. Цю гематому вперше виявили американські лікарі, які проводили медичне обстеження воєнних злочинців класу «А». Це було восени 1946 року, напередодні Токійського трибуналу. Побачивши рентгенівський знімок гематоми, лікар зазнав справжнього шоку. Бо життя людини з такою велетенською гематомою в мозку — і до того ж набагато активніше, ніж звичайних смертних — не мало прецедентів у медичній практиці. Тому пацієнта перевели з в’язниці в Сугамо до лікарні святого Луки, реквізованої під військовий шпиталь, де він отримав ретельне медичне обстеження.
Обстеження тривало цілий рік, але врешті-решт нічого
