Італійські казки - Автор невідомий - Народні казки

— Рятуйте! Рятуйте!

Притьмом убіг сонний господар із свічкою. Бачить, нікого, крім дівчини, нема. Проте ляда в льоху відчинена, і там аж хлюпотить сік! Заглянув він, а зверху плавають усі десять порожніх барил!

Що могла сказати господареві бідолашна Сфортуна? Вона мовчки стерпіла його лайку та биття. А він, накричавшись досхочу, випхнув її за двері.

Подибала знову Сфортуна, вмиваючись гіркими слізьми, куди очі дивилися. Десь опівдні приходить вона до річки й бачить — на березі якась жінка пере білизну.

— Що, може, за помічницю мені прийшла? Ну то допоможи, дівчино! — сказала праля.

— Якщо ви дозволите, я з радістю допоможу вам, — відповіла їй Сфортуна.

— Ну то ставай, я буду намилювати й прати, а ти полощи й викручуй.

Вони так узялися до роботи, що сонце ще добре не припекло, а білизна була вже навіть розвішана. Тільки-но вона висохла, як Сфортуна сіла у траву й заходилася штопати дірочки. Поруч присіла й праля, проте в неї не виходило так гарно.

— Ти диви, — сказала праля, — вже двадцять років я перу й штопаю білизну молодому королеві і завжди була певна, що ніхто в світі краще за мене цього робити не вміє. А тепер бачу, що ти мене далеко переважила! Зоставайся в мене жити.

— Добра жінко, — відповіла їй дівчина, — я не смію навіть поріг вашої хати переступити. Ви гадаєте, мене дарма прозвали Сфортуною? Моя лиха Доля йде за мною скрізь і несе лихо не тільки мені, але й тим людям, ще впускають мене до господи.

— Те-е, чого там боятися! — мовила праля Франческа. — Доля, звісно, поважна синьйора. Проте і людина не якийсь там млинок, щоб вертітися, куди вітер повійне. Людина може й проти вітру повернути, може й свою Долю прихильнішою зробити. Посидь-но тут, я хутко повернуся.

Не минуло й години, як Франческа вернулась і принесла два великі гарні калачі.

— Візьми ці калачі, — сказала вона дівчині, — і йди за течією річки, аж до моря. Коли дійдеш, стань там на березі й поклич мою Долю.

— А як? — здивувалася Сфортуна.

— Та так, дуже просто. Тричі гукнеш голосно: «Агов! Доле Франчески-и-и!» І моя Доля з’явиться. Ти з нею будь якнайчемніша. Та це ти й сама знаєш. Віддай моїй Долі один калач, уклонись їй низенько від мене і розпитай, як відшукати твою Долю. Другий калач подаруєш своїй Долі.

Довгенько йшла Сфортуна і нарешті вийшла на берег моря. Тричі покликала вона Долю Франчески, і та з’явилася.

— Синьйоро Доле Франчески! — звернулася до неї Сфортуна. — Франческа шле вам низенький уклін і дарує оцей калач. А ще, коли ваша добра ласка, навчіть, як мені відшукати мою Долю.

— Навчити я тебе навчу, — сказала доля Франчески. — Та тільки чи будеш ти рада з нею зустрітися? Твоя Доля надто лиха баба. Та якщо ти просиш, то слухай. Бачиш оту стежку, що повилася в гори? Підеш нею аж до міжгір’я. Тоді звернеш у першу ущелину поміж кручами. Там у найтемнішому закутку побачиш піч, а біля печі порається сухорлява бабуся. Ото і є твоя Доля. Ну, а там уже розмовляй з нею, як сама знаєш, бо з твоєю Долею порозумітись непросто.

Подякувала Сфортуна Долі Франчески та й вирушила шукати свою. Зайшла Сфортуна в міжгір’я, повернула в ущелину, знайшла й піч. Аж ось і Сфортунина Доля — справді страховисько! Сиві коси скуйовджені, довгий закарлючкуватий ніс увесь чорний від сажі, замість сукні метляється саме рам’я. Королівні було вже близько шістнадцяти, і можна заприсягтися, що за ці шістнадцять років її лиха Доля ще жодного разу не вмивалася.

— Чого припленталася? — сердито буркнула баба, вгледівши Сфортуну. — Коли мені буде треба, я сама тебе знайду. Іди геть звідси!

— Я зараз піду, синьйоро моя Доле. Візьміть лише, будь ласка, оцей калач.

— Не так уже мені й треба твого калача, — відказала Доля і повернулася до королівни спиною.

Проте Сфортуні здалося, ніби голос бабин усе ж таки трохи пом’якшав. Дівчина поклала калача на піч і пішла собі.

Тим часом праля Франческа віднесла білизну молодому королеві, і той переглядаючи її, враз вигукнув:

— Нья Франческо!

Король називав пралю нья Франческа — цебто кума Франческа, — бо скільки він себе пам’ятав, стільки пам’ятав і її: адже вона прала ще його пелюшки. Отож, переглядаючи білизну, він не стримався і вигукнув:

— Нья Франческо! Ще ніколи ви так гарно не прали білизни, як сьогодні. Яка вона тільки чиста, яка біла! А поштопано — та це ж краще за мережки на моїх сорочках! Ось вам десять скудо за таку роботу понад вашу платню.

Франческа дуже зраділа з такої додачі і купила за ті гроші сукню, черевички й чорний мереживний шарф Сфортуні.

Уже сім днів цілком спокійно жила Сфортуна у пралі Франчески. Минулі неділя, настав понеділок — день, коли у Франчески збиралося найбільше королевої білизни для прання. Цього разу вони взялися до роботи вдвох. До півдня все перепрали, а тоді Сфортуна цілу ніч штопала й прасувала.

Уранці, коли праля віднесла білизну королю, він переглянув її всю й сказав:

— Ну, нья Франческо! Цього разу ви ще краще зробили свою роботу.

І король дав пралі аж двадцять скудо понад належну їй платню. Нья Франческа подякувала йому і знову подалась дещо купити. Цього разу вона теж купила сукню, черевики та гарну мережану хустку запинатись. Окрім того, вона ще купила мила, мачулу, гребінку й пляшечку трояндової олії. Принесла все це Франческа додому й каже:

— Дивися, Сфортуно, яких подарунків я накупила для твоєї Долі. Зараз я ще спечу калача, і ти підеш до неї в гості. Одягнеш її у все новеньке й чисте, але щонайперше гарненько помиєш.

Сфортуна застала свою Долю такою ж замурзаною, як і вперше. Проте зустріла Доля королівну вже привітніше.

— Калача принесла? — запитала вона,