Російські казки - Автор невідомий - Народні казки
Почув дурник царський наказ — каже своїм сватам:
— Виручали ви мене, браття, з біди не раз і не два… А тепер що робитимемо?
— Нема чого засмучуватись! — каже дідок із хмизом. — Та я хоч сім полків з генералами поставлю! Іди до царя, скажи — буде йому військо!
Прийшов дурник до царя.
— Виконаю, — каже, — твій наказ, тільки востаннє. А якщо відмовлятимешся — нарікай на себе!
Рано вранці дідок із хмизом покликав дурника і вийшов із ним у чисте поле. Розкидав він в’язку, і з’явилося незчисленне військо — і піше, і кінне, і з гарматами. Сурмачі у сурми сурмлять, барабанщики в барабани б’ють, генерали команди подають, коні землю копитами гребуть… Дурник попереду став, до царського палацу військо повів. Зупинився перед палацом, наказав гучніше в сурми сурмити, сильніше в барабани бити.
Почув цар, визирнув у віконце, з переляку сполотнів. Наказав він воєводам своє військо виводити, на дурня війною йти.
Вивели воєводи царське військо, стали в дурня стріляти й гатити. А дурневі солдати стіною йдуть, царське військо мнуть, як траву. Злякалися воєводи і побігли назад, а за ними слідом і все царське військо.
Виліз цар із палацу, на колінах перед дурником рачкує. Просить дорогі дари прийняти та з царівною швидше вінчатися.
Каже дурник цареві:
— Тепер ти нам не наказ! У нас свій розум є!
Прогнав він царя і велів ніколи в царство те не повертатися. А сам із царівною одружився.
— Царівна — дівка молода й добра. Вона ні в чому не винна!
І став він у тому царстві жити, усякі справи вершити.
Лисиця, заєць і півникЖили собі лисиця і заєць. У лисиці була хатинка крижана, а в зайчика луб’яна. Прийшла весна красна — в лисиці хатинка розтала, а в зайчика стоїть, як і раніше. Попросилася лисиця до зайчика погрітися, та й самого зайчика вигнала. Іде дорогою зайчик та плаче, а йому назустріч собаки:
— Дзяв, дзяв, дзяв! Чого, зайчику, плачеш?
А зайчик каже:
— Як же мені, собаки, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
— Не плач, зайчику! — кажуть собаки. — Ми її виженемо.
— Ні, не виженете!
— Ні, виженемо.
Підійшли до хатинки:
— Дзяв, дзяв, дзяв! Забирайся, лисице, геть!
А вона їм з печі:
— Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!
Собаки злякалися й пішли.
Зайчик знову іде і плаче. Йому назустріч ведмідь:
— Чого, зайчику, плачеш?
А зайчик каже:
— Як же мені, ведмедю, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
— Не плач, зайчику! — каже ведмідь. — Я вижену її.
— Ні, не виженеш! Собаки проганяли — не вигнали, і ти не виженеш.
— Ні, вижену!
Пішли проганяти:
— Забирайся, лисице, геть!
А вона з печі:
— Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!
Ведмідь злякався і пішов.
Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч віл:
— Чого, зайчику, плачеш?
— Як же мені, воле, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
— Ходімо, я її прожену.
— Ні, воле, не проженеш! Собаки гнали — не вигнали, ведмідь гнав — не вигнав, і ти не виженеш.
— Ні, вижену.
Підійшли до хатинки:
— Забирайся, лисице, геть!
А вона їм з печі:
— Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!
Віл злякався й пішов.
Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч півник із косою:
— Кукуріку! Чого, зайчику, плачеш?
— Як же мені, півнику, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
— Ходімо, я прожену.
— Ні, не проженеш! Собаки гнали — не прогнали, ведмідь гнав — не прогнав, віл гнав — не прогнав, і ти не проженеш.
— Ні, прожену!
Підійшли до хатинки.
— Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!
А вона почула, злякалася й каже:
— Одягаюся…
Півник знову:
— Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!
А вона каже:
— Шубу одягаю.
Півник утретє:
— Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!
Лисиця вибігла; він її зарубав косою і став із зайчиком жити-поживати і добра наживати.
От тобі казка, а мені бубликів в’язка.
Лисичка-сестричка і вовкЖили собі дід і баба. Дід каже бабі:
— Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани і поїду по рибу.
Наловив риби і везе додому повні сани. От їде він і бачить: лисичка скрутилася калачиком і лежить на дорозі. Дід зліз із саней, підійшов до лисички, а вона не ворухнеться, лежить собі як мертва.
— От
