Російські казки - Автор невідомий - Народні казки

Ви знаєте, що є на світі люди і хороші, є й гірші, є й такі, що Бога не бояться — до таких ось і потрапила Крихітка-Хіврунька. Лишилася вона сиротою маленькою; взяли її лихі люди і важкою роботою морили, виснажували. Вона і подає, і прибирає, і за всіх і за все відповідає.

А були у хазяйки три рідні дочки: Одноочка, Двоочка і Триочка. У старшої було одне око посеред лоба, а молодша трьома очима на світ дивилася. Рідні дочки тільки й знали, що біля воріт сидіти, на вулицю глядіти, а Крихітка-Хіврунька на них працювала, їх обшивала, для них пряла і ткала, а слова доброго ніколи не чула. Те-то якраз і болить — тикнути та штовхнути є кому, а привітати та приголубити нікому!

Тільки й була у Крихітки корівка улюблена, що їй від матері дісталася. Дуже її дівчинка любила, доглядала, свіжою травицею годувала, чистою водицею напувала, віночки із квітів заплітала. Вийде, бувало, Хіврунька в поле, обійме свою корівку, пригорнеться до неї та й заплаче:

— Корівонько-матінко! Мене б’ють, лають, хліба не дають, плакати не дозволяють. До завтра дали п’ять пудів напрясти, наткати, вибілити, в сувої згорнути.

А корівка їй відповідає:

— Не плач, дівчинко, не плач, красунечко! Влізь до мене в одне вушко, а в друге вилізь — все буде зроблено.

Так і збувалося. Вилізе дівчинка з вушка — все готове: і наткано, і вибілено, і згорнуто.

Віднесе до мачухи; та подивиться, побурчить, сховає в скриню, а їй ще більше роботи загадає. Хіврунька знову прийде до корівки, в одне вушко влізе, в друге вилізе і готовеньке візьме принесе.

Якось мачуха старшій доньці каже:

— Піди, Одноочко, в поле, подивися, хто сироті допомагає, чого вона що не день, то кращою стає?

Пішла із сиротою Одноочка в ліс, пішла з нею в поле; забула материн наказ, розімліла на сонечку, розляглася на травичці; а Хіврунька примовляє:

— Спи, очко, спи, очко!

Очко заснуло; поки Одноочка спала, Хіврунька до корівки в одне вухо влізла, в друге вилізла і стала кращою, ніж була досі. І робота вся пороблена. Нічого мачуха не дізналася, послала Двоочку. Ця теж на сонечку розімліла і на травичці розляглася, материн наказ забула і очки заплющила; а Хіврунька приколисує:

— Спи, очко, спи, друге!

Корівка наткала, вибілила, в сувої згорнула, а Двоочка все ще спала.

Стара розсердилася, на третій день посилає вона молодшу дочку, Триочку.

— Доню моя люба! Доню моя хороша! Доглянь, хто сироті допомагає — і пряде, і тче, і в сувої качає.

Триочка, як її старші сестри, пострибала-пострибала і на травичку впала. Хіврунька співає:

— Спи, очко, спи, друге! — а про третє й забула. Два ока заснули, а третє дивиться і все бачить, все — як красна дівиця в одне вушко влізла, в друге вилізла і готове полотно підібрала. Усе, що бачила, Триочка матері розповіла. Стара від заздрощів та злості звеліла корівку зарізати.

Дізналася про це Хіврунька, заплакала, побігла до корівки, в ноги до неї кинулась:

— Корівонько-матінко! Хочуть тебе зарізати!

— Не плач, дівчинко-красунечко! Тільки слухай мої слова та запам’ятай їх. Ти не їж мого м’яса, кісточки мої збери, у хусточку зав’яжи, у садку їх закопай та ніколи не забувай — щоранку їх поливай.

От корівку зарізали.

Хіврунька все зробила, що корівка заповідала: голодом голодала, м’яса її в рот не брала, кісточки щодня в саду поливала, і виросла з них яблунька, та ще й яка! Яблучка на ній висять рум’яні, листочки шумлять золоті, гілочки гнуться срібні; хоч хто їде повз — зупиняється, хто проходить близько — задивляється.

Якось дівчата гуляли садом; тієї пори їхав полем пан — багатий, кучерявий, молоденький. Побачив яблучка, звернувся до дівчат:

— Дівуні-красуні! — каже він. — Котра з вас мені яблучко піднесе, та за мене заміж піде.

І кинулися три сестри одна поперед одної до яблуньки. А яблучка висіли низько, рукою дістати, аж раптом піднялися високо-високо, далеко над головами стали. Сестри хотіли їх збити — листя очі засипає, хотіли зірвати — гілляччя коси розплітає; хоч як вони старалися, хоч як металися — ручки подерли, а дістати не могли.

Підійшла до яблуні Крихітка-Хіврунька — тут і гілочки похилилися, і яблучка опустилися. Зірвала вона наливне яблучко, пану подала.

— Ну, красуне, — каже він, — їдьмо до палацу весілля справляти.

Узяв Крихітку-Хівруньку за руку, підняв її легко, як пір’їнку, посадив поперед себе в сідло та й повіз до палацу.

Пан із нею одружився, і стала вона в добрі поживати, лиха не знавати.

У якомусь краї, в далекій державі жив собі цар, у нього було троє синів. От діти і кажуть йому:

— Милостивий царю-батьку! Благослови нас, ми на полювання поїдемо.

Батько благословив, і вони поїхали в різні боки.

Молодший син їздив, їздив і заблукав; виїжджає на галявину, на галявині лежить мертвий кінь, коло цього падла зібралося багато всяких звірів, птахів і плазунів.

Піднявся сокіл, прилетів до царевича, сів йому на плече й каже:

— Іване-царевичу, поділи між нами цього коня: лежить він тут тридцять три роки, а ми все сперечаємося, а як поділити — не придумаємо.

Царевич зліз зі свого доброго коня і поділив падло: звірям — кістки, птахам — м’ясо, шкіра — плазунам, а голова — мурахам.

— Спасибі, Іване-царевичу! — сказав сокіл. — За це можеш ти перетворюватись на ясного сокола