Скандинавська міфологія - Ніл Гейман

— Добре, — погодився Утґарда-Локі. — Можете пробігти ще раз. Ти швидкий, юначе, але я не думаю, що тобі вдасться перемогти. Та все ж нехай переможця визначить останній забіг.

Хугі підійшов до лінії старту. Тьяльві став поряд. Він навіть не чув, як Хугі дихає.

— Зичу успіху, — сказав Тьяльві.

— Цього разу, — відповів Хугі голосом, що нібито звучав у Тьяльві в голові, — ти побачиш, який я насправді швидкий.

— Руш! — вигукнув Утґарда-Локі.

Тьяльві біг швидше за будь-кого із живих істот. Він біг так, як пікірує сапсан, біг так, як рине буревій, біг як Тьяльві, а ніхто не біг так, як Тьяльві, — ні до, ні після цього.

Але Хугі легко вирвався вперед, рухаючись швидше, ніж будь-коли. Не встиг Тьяльві пробігти і половини шляху, як Хугі вже був біля кінця доріжки і рушив назад.

— Досить! — гукнув Утґарда-Локі.

Вони повернулися до великої зали. Гіганти тепер були веселішими й поводились більш невимушено.

— Ах, — зітхнув Утґарда-Локі. — Що ж, поразку цих двох, гадаю, можна зрозуміти. Зате тепер ми побачимо те, що має нас вразити. Зараз настала черга Тора, бога грому, наймогутнішого з героїв. Тора, чиї діяння оспівують в усіх світах. Історії про твої подвиги розказують і смертні, й боги. Чи покажеш ти нам, на що здатен?

Тор не зводив з нього очей.

— Почну з того, що я вмію пити, — сказав Тор. — Немає такого питва, яке я не зміг би здолати.

Утґарда-Локі задумався.

— Гаразд, — погодився він. — Де мій виночерпій? — Один із гігантів виступив уперед. — Принеси мій особливий ріг.

Виночерпій кивнув і пішов, а за кілька хвилин повернувся з довжелезним рогом. Це був найдовший ріг, який тільки Тор бачив у своєму житті, проте його це не злякало. Врешті-решт, він був Тором, і не існувало рога, який він не зміг би осушити. Збоку на ріг були нанесені руни та візерунки, а отвір для рота мав срібне оздоблення.

— Це ріг нашого замку — сказав Утґарда-Локі. — Ми всі свого часу його осушували. Найсильніші й наймогутніші з нас долають його за раз; декому, змушений визнати, необхідно для цього дві спроби. Проте я радий повідомити, що серед нас немає нікого настільки слабкого та немічного, кому б знадобилося три ковтки на ріг.

Ріг був довгим, але це не зупинило Тора, тож він приклав наповнений по вінця ріг до губ і почав пити. Мед гігантів був холодним і солоним, але Тор все одно пив і пив, поки не перехопило дихання і не скінчились сили.

Тор сподівався, що ріг спорожніє, але він залишився ледь не таким же повним, як напочатку.

— Мені здавалося, ти вмієш пити краще, — сказав Утґарда-Локі сухо. — Втім, я вірю, що ти зможеш осушити ріг із другого разу, як і решта з нас.

Тор глибоко вдихнув, приклав вуста до рога, а тоді почав пити, демонструючи своє вміння. Він знав, що цього разу мав би точно осушити ріг, проте коли відхилив його від вуст, то побачив, що той спорожнів лише на один палець.

Гіганти поглянули на Тора і почали глузувати, але він кинув на них лютий погляд, і жарти стихли.

— Ах, — зітхнув Утґарда-Локі. — Отже, історії про могутнього Тора — не більше ніж історії. Але навіть у такому разі ми дозволимо тобі осушити ріг із третьої спроби. Зрештою, скільки там залишилося того меду.

Тор приклав ріг до своїх вуст і почав пити — він пив так, як п’є бог, пив так довго і багато, що Локі з Тьяльві не могли відвести від нього здивованих очей.

Але коли він відклав ріг, меду в ньому знову поменшало не більше ніж на палець.

— З мене досить, — сказав Тор. — І я сумніваюся, що це всього лише простий мед.

Утґарда-Локі наказав виночерпію віднести ріг.

— Настав час випробувати силу. Ти можеш підняти кішку? — запитав він у Тора.

— Що за питання? Звісно, я можу підняти кішку.

— Ну, — відказав Утґарда-Локі, — ми всі побачили, що ти не такий сильний, як нам здавалося. У нас в Утґарді юнаки тренуються, піднімаючи мою кішку. Однак я повинен попередити: ти менший за будь-кого з нас, а моя кішка — то кішка гіганта, тож я зрозумію, коли тобі не вдасться її підняти.

— Я підніму твою кішку, — відрізав Тор.

— Вона, певно, спить біля печі. Ходімо, навідаємося до неї.

Кішка спала, але піднялася, коли вони увійшли, і стрибнула на середину кімнати. Вона мала сіру шерсть і була завбільшки з людину, але Тор був сильнішим за будь-кого з людей, тож він взяв кішку за черево і підхопив її обома руками, намагаючись підняти високо над головою. Кішку це, здається, не вразило: вона вигнула спину дугою, зробившись вищою, через що Торові довелося добряче витягнутися.

Але Тор не збирався зазнати поразки в цій простій грі з піднімання кішки. Він впирався і тужився, тож зрештою одна з ніг кішки піднялася над землею.

Десь вдалині Тор, Тьяльві та Локі почули якийсь шум, ніби великі камені терлися один об одного: це задвигтіли гори.

— Досить, — мовив Утґарда-Локі. — Це не твоя провина, що ти не можеш підняти мою домашню кішку, Торе. Вона величезна, а ти всього лиш сухорлявий карлик порівняно з нами, гігантами. — Він вишкірився.

— Сухорлявий карлик? — перепитав Тор. — Та я поборю будь-кого з вас…

— Після всього, що ми бачили, — сказав Утґарда-Локі, — я був би жахливим господарем, якби дозволив тобі змагатися зі справжнім велетнем. Ти можеш постраждати. Крім того, я боюсь, що ніхто з моїх людей не боротиметься з тим, хто не зміг осушити мій ріг чи навіть підняти мою домашню кішку. Але ось що ми можемо зробити. Якщо ти хочеш боротись, то можеш позмагатися з моєю старою прийомною матір’ю.

— З твоєю прийомною матір’ю? — Тор не міг повірити своїм вухам.

— Вона, звісно, стара, але саме мати давним-давно навчила мене боротись. Сумніваюсь, що вона забула, як це робиться. З віком матір стала нижчою, тож вона буде ближче тобі за зростом. І вона звикла гратися з дітьми. — А тоді, помітивши вираз обличчя Тора, додав: — Її звати Еллі, і я бачив, як вона перемагала в боротьбі чоловіків, які на вигляд були сильнішими за тебе. Не будь таким самовпевненим, Торе.

— Я б волів боротися з чоловіками, — сказав Тор. — Але якщо на те пішло, то я поборюся з твоєю старою нянькою.

Велетні послали по стару жінку, і ось вона прийшла: така квола, сіра, висохла і зморщена, що,