Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
відсутні
надприродні
персонажі
відсутні
надприродні
персонажі
наявні або їх
властивості
перенесені
на реальних
осіб
4. Відношення оповідача до подій (епічна позиція)
оповідач перебуває на зовнішній щодо зображуваного позиції; не вказує джерела походження оповіді
оповідач перебуває на зовнішній щодо зображуваного позиції, рідко на внутрішній щодо зображуваного, але зовнішній щодо інших персонажів позиції (очевидець); вказує джерело походження оповіді
оповідач перебуває на внутрішній щодо зображуваного позиції (учасник), рідше на внутрішній щодо зображуваного, але зовнішній щодо інших персонажів позиції (очевидець); вказує джерело походження оповіді
оповідач перебуває на внутрішній щодо зображуваного позиції (учасник), рідше на зовнішній щодо зображуваного позиції; вказує джерело походження оповіді
З апокрифічними легендами про запровадження християнства на Русі перегукується драма Ф. Прокоповича «Володимир», у якій народний колорит твориться системою образів жерців, вістунів, вождів, а також язичницьких персонажів. Народні апокрифічні легенди використав Г. Сковорода у філософських творах, зокрема, «Змагання архістратига Михаїла з сатаною», «Пря біса з Варсавою», «Потоп зміїний»; зі старцівськими піснями споріднена його збірка «Сад божественних пісень». Апокрифічні легенди про життя в раю і пеклі знайшли відображення в поемі І. Котляревського «Енеїда».
Мотиви демонологічних легенд використовували М. Гоголь у повістях «Вій», «Ніч перед Різдвом», «Травнева ніч» та ін.; Л. Боровиковський в російськомовних прозових баладах «Хромой скрипач», «Кузнец» та ін.; Г. Квітка-Основ'яненко у повісті «Конотопська відьма», оповіданнях «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень»; П. Білецький-Носенко у казці «Вовкулака»; М. Костомаров у творах «Мана», бувальщині «Больная». З народної демонології черпали сюжети для творів М. Вовчок («Чортова пригода», «Як Хапко солоду відрікся»), О. Стороженко (оповідання «Закоханий чорт», «Жонатий чорт», «Чортова корчма», «Мірошник», повість «Марко Проклятий»; його збірник «Народні оповідання» відкривається циклом «З народних уст»); С. Руданський (балада «Упир»).
Народні перекази — основа творів М. Костомарова «Тайнови-дец», «Співець Митуса», російськомовних повістей «Сын», «Кудеяр», «Сорок лет», «Черниговка», а також російськомовних творів Є. Гребінки «Неженский полковник Золотаренко», поеми «Богдан»; балади А. Метлинського «Підземна церква», повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Перекотиполе».
Широко використовував народну прозу у своїй творчості Т. Шевченко, зокрема, на її основі написані поеми «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Іржавець», «Чернець», «Варнак», «Москалева криниця». У дусі народних переказів створені поеми «Титарівна», «Сотник», «Петрусь», апокрифічна легенда лягла в основу поеми «Марія»; історичний переказ про весілля Володимира і Рогніди стає сюжетним компонентом поеми «Царі». Історичні перекази використовують також П. Куліш у романі «Чорна рада», історичних драмах «Байда», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай»; С Руданський в поемі «Віщий Олег», книзі «Байки світовії», циклі «Лірникові думи», що складається з окремих частин: 1. Початок світу, 2. Велетні, 3. Цар Давид, 4. Соломон, 5. Бог на землі; циклі «Співи», де є твори «Олег — князь київський», «Павло Полуботок», «Павло Апостол», «Мініх», а також його гумористичних поезіях «Козак і король», «Турки і козак», «Хмельницький з ляхами». Віршованими переспівами народних переказів є твори Б. Грінченка «Скарб», «Дума про княгиню-кобзаря», «Сміливадівчина», «Марусята князенко», «Першажінка», «Христя», «З папороті цвіт»; поема Я. Щоголіва «Барвінкова стінка».
У другій половині 19 ст. розвивається реалістична проза, а тому на перший план виходить жанр народних оповідань. З'являється збірка «Народні оповідання» М. Вовчка; твори О. Кониського «Панська воля», «Дмитро Книш», «Грішники», повість «Семен Жук і його родичі»; збірка О. Маковея «Оповідання» та історична повість «Ярошенко». Народна історична проза інспірувала появу творів Г. Хоткевича «Довбуш», його історичних драм «Богдан Хмельницький», «О полку Ігоревім»; трагедії Ю. Федьковича «Довбуш або Громовий топір і знахарський хрест», його оповідання «Опришок»; збірку К. Гриневичевої «Легенди і оповідання», її повістей «Шестикрилець» та «Шоломи в сонці».
Джерела усної творчості широко використовував І. Франко. Поетичними переспівами легенд є поеми «Смерть Каїна», «Істар», «Цар і аскет», «Легенда про святого Маріна», розділ «Легенди» у збірці «Мій Ізмарагд». Історичні перекази він опрацював в оповіданні «Хмельницький і ворожбит», історичних поемах «Іван Вишенський», «На Святоюрській горі», «Кончакова слава», драматичній поемі «Сон князя Святослава», повістях «Петрії і Довбущуки», «Захар Беркут». У дусі народних оповідань написані його твори «Свинська конституція», «Добрий заробок», «Історія кожуха», ряд дитячих оповідань.
Народні легенди використали М. Коцюбинський у «Тінях забутих предків» (зокрема про створення світу Арідником, про Чугайстра, Щезника та ін.); Н. Кобринська в оповіданнях «Відьма» (інша назва «Судильниці»), «Чудовище» («Чортище»), «Хмарниця»; Дніпрова Чайка у творах «Дівчина-чайка», «Мара»; Леся Українка у драмі «Лісова пісня». Вона також здійснила поетичні переспіви легенд у творах «Жертва», «Саул», «Сфінкс», «Віла-посестра», «Ізольда Білорука», легендарному триптисі 1. «Що дасть нам силу?» (апокриф), 2. «Орфеєве чудо» (легенда), 3. «Про велета» (казка). Авторською інтерпретацією легенди про Юду є її драматична поема «На полі крові». Цей сюжет розробив С. Черкасенко у драмі «Ціна крові». Він також створив віршовану трагедію «Про що тирса шелестіла», головним героєм якої є Іван Сірко; історичні драми «Коли народ мовчить», «Северин Наливайко», «Богдан Хмель», «Вельможна пані Кочубеївна»; роман з козацьких часів «Пригоди молодого лицаря» та його продовження «Блиснем шаблями, як сонце в хмарі». Мотиви легендарно-історичної прози використовували О. Олесь («Над Дніпром», «При світлі ватри», «Ніч на полонині», «Земля обітована»); А. Чайковський («На уходах», «За сестрою» та ін.); Ю. Опільський в історичних творах «Іду на вас», «Ідоли падуть», «Золотий лев», «Сумерк»; В. Будзиновський в повістях «Пригоди запорізьких скитальців», «Осаул Підкова», «Під одну
