Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

органічно випливає з твору. Наприклад, у байці «Вовк та Собака» висновок подається у останній репліці вовка: «А-а! Тоді прощай, собако, лучче я голодуватиму, та на волі житиму!»; а у творі «Чому вовк не схотів собачого життя» — «Мені свобода миліша всіх багатств у світі, не хочу я твого собачого раю». Остання репліка ведмедя є мораллю байки «Чоловік і Ведмідь»: «Видиш, синець загоївся, але слово, що-с мене змашкарив, не загоїлось».

Часом ідея твору закладена у словах випадкового очевидця події. Приміром, у байці «Кінь і Осел», головні герої якої, не даючи один одному переходу через вузький міст, попадали у воду, а «на ту пору бігла по мосточку собака, розпитала, з якої причини вони попадали, сказала їм: «Обидва ви дурні! Гордость і глупость між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би другому дорогу, то все було б по-хорошому» . У деяких творах мораль висловлюється у віршовій формі, напр., у байці «Кіт і Пес»:

Потрудись, побігай, а тоді вже обідай; Поробиш усю роботу, то й поспиш в охоту.

Подекуди байка завершується так, що слухач сам повинен дійти до розуміння ідеї. Такою є кінцівка твору «Дві білки і лисиця». Білки, сперечаючись про те, як поділити знайдений горіх, доручили це лисиці, а та «по сих словах передала білкам порожнії скорлупи, зерно ж положила собі в рот і утекла». Отже, мораль байки можна висловити народною приказкою «Де двоє б'ються, там третій користає», але слухач сам повинен зробити цей висновок. Іноді до цього спонукає риторичне запитання, яким завершується оповідь: «Що варт такий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?» («Хвалькувата муха»).

З розвитком жанру в байках поряд з алегорією все частіше зустрічається гумор, іронія, сарказм. У новітніх зразках, окрім осміювання вад чи негативних людських рис, з'являється гостре викриття суспільних пороків. Прикладом є байка «Як постраждали заєць, собака і кінь»: зайця було звільнено з роботи, бо він косий, і не так глянув на приїждже начальство; вірного собаку прогнали за те, що при знатних гостях, замість того, щоб лизнути, гавкнув; а кінь позбувся роботи, бо на його місце прислали осла з дипломом. Викривальний тон підсилюється останньою іронічною фразою: «Як добре, Що такого не буває межи людьми». У таких байках важливого значення набуває езопова мова (замаскований спосіб висловлення думок з натяками, недомовками).

Будучи зовні подібними до казок про тварин, байки відрізняються призначенням, оскільки казка не має на меті моралізування. Але іноді окремі оповіді можна віднести водночас і до байок, і до казок, в залежності від того, як розказана історія. Вправний оповідач зуміє з казки про тварин зробити байку, долучивши повчальний елемент та кінцевий висновок-мораль.

Отже, визначаємо байку як коротку алегоричну оповідь повчального, гумористично-сатиричного характеру, головні персонажі якої є втіленням людських рис, і в основі якої лежить загальнолюдський, соціальний чи побутовий конфлікт.

Кумулятивні казки

Великою групою культово-анімістичних творів, що примикають до звіриного епосу, є кумулятивні казки (від лат. cumulatio — збільшення, накопичення, cumulare нагромаджувати, посилювати). Композиційно-структурними ознаками вони відрізняються від казок інших типів, що дає підставу виділяти їх в окрему групу. Кумулятивні казки будуються на багаторазовому повторі однієї ланки, за допомогою чого відбувається нагромадження: вибудовується ланцюг, послідовний ряд зустрічей чи відсилань, обмінів тощо. Ланцюг, створений внаслідок повторення одних і тих самих дій чи елементів, вкінці обривається або розплутується у зворотному порядку.

Ґенетично ці твори сягають глибокої давнини і, на думку дослідників, походять із замовлянь, до яких вони подібні за своєю структурою: «Композиційна логіка замовлянь — це логіка кумулятивної казки. Як припускають історики культури, структурна спільність кумулятивної казки та формул-замовлянь — наслідок їхньої спільності генетичної. А ґенетично і ті, й інші беруть початок із найбільш раннього, докомпозиційного сприйняття та зображення світу». Така алогічність текстів виникає через відсутність у мисленні та розумінні давньої людини причинності та наслідко-вості. Тут є лише співіснування явищ у просторі буття.

У кумулятивних казках немає опису подій сюжетного порядку (сюжет, як такий, взагалі відсутній). Навпаки, всі події незначні, неважливі, тому створюється комічний контраст з непомірним їх наростанням чи несподіваною кінцівкою. У такому нагромадженні і полягає інтерес казки.

В. Пропп визначає два осносних види кумулятивних казок: 1) ланцюгові (від нім. Kettenmdrchen) чи формульні (від англ. formulatales) та 2) епічні. Але і в рамках двох груп можна виділити певні їх різновиди.

Український народний епос дуже багатий на кумулятивні казки всіх типів з різними видами кумуляції.

Ланцюгові (формульні) чи докучливі казки, очевидно, найдавніші за походженням, найближчі до замовлянь, і зберігають зв'язок із давньою системою поглядів. Такими є твори «Як курочка півника оживила» (чи «Півник та курочка»). Зав'язка оповіді в тому, що курочка натрапляє на мертвого півника і біжить по воду, щоб його оживити. Та море не дає води, а вимагає клову; курочка просить клову у вепра, а той вимагає листу... Тоді курочка йде до липи за листом, до дуба за жолудем, до корови за маслом, до дівчини за сіном, до купця за вінком для дівчини і т. д. Щоразу повторюється казковий зачин:

Ой у полі, да на горі кур лежить, кур

Да й не дише, крильцями, лапками не колише.

При цьому кожен новий герой перепитує, для чого курочці річ, якої вона просить, а її відповідь щоразу збільшується, утворюючи ланцюг:

—      Купче, купче, дай вінок.       — Липі дать.

—      Нащо вінок?       — Нащо липі?

—      Дівці дать. — Листу дасть.

—      Нащо дівці?        — Нащо листу?

—      Сіна дасть. — Вепру дать.

—      Нащо сіна?         — Нащо вепру?

—      Корові дать.       — Клову дасть.

—      Нащо корові?     — Нащо клову?

—      Масло дасть.       — Морю дать.