Моя прабабця Катирина - Eugenio Romany
Скриплячи зубами начальнику Польської держави довелося погодитися. Бо коли із конверта з ультиматумом випала світлина руїн королівського замку у Варшаві з підписом на звороті «1945 рік», йому одразу чомусь похолоділо в грудях.
Руїни Королівського замку у Варшаві. 1945 рік.
Переговори відбувалися на залізничному двірці Перемишля. Від Рутенії їх формально очолював Кость Левицький, як голова Державного Секретаріату, але насправді, віддавши шану протоколу, ми залишилися в кімнаті самі. Пілсудський добре знав російську і в мене не було потреби намагатися говорити польською. Ноутбук та якість кольорового друку кількох книжок, що я привіз у броньованому куферку, що самозаймалася у разі несанкціонованого доступу, вразила «дзядека» не менше, ніж їх зміст. До речі, це для поляків він буде «дідусем», а для мене на той час лише пацан на три роки молодший...
Залізничний двірець у Перемишлі.
Після того, як я видав начальнику Польської держави подальший розвиток подій, він трохи засумував. Я спеціально не робив різниці між подіями в рідних мені Галичині та Україні і в Польщі. Всі ці події були тісно взаємозв’язані. Відчайдушна Чортківська офензива і Чудо над Віслою, «пацифікація» та Волинська різня, Мюнхенська зрада Чехословаччини та «дивна війна» на Заході, оборона Вастерплятте та два Варшавських повстання, Майданек та операція Вісла, Голодомор та вбивство двадцяти тисяч полонених польських офіцерів вуКатині та під Харковом, полиці лише з оцтом у музеї Солідарності та катастрофа під Смоленськом... Саме вбивство всього польського керівництва росіянами та те, що Польща мовчки втерлася від плювка в обличчя і змовчала у відповідь, найбільше зачепило його шляхетський гонор. Якщо до цього часу я відчував внутрішній спротив цієї мужньої людини, то тепер він опустив напружені плечі та, поклавши на стіл широкі долоні, подивився зболеними очима прямо мені у вічі:
‒ Добре. У Вас є вже план дій, пане Генеку?
Подальша розмова пішла в цілком конструктивному русі. Головною метою свого життя Пілсудський тепер бачив не соціалізм, а відновлення Речі Посполитої в кордонах, що були до першого поділу Польщі. Та побоювання включити в державу забагато іновірців, які могли б знову розколоти країну, як це сталося в часи Хмельницького, його стримували. А зараз йому пропонували етнічно майже однорідну Польщу в могутньому союзі з сусідами. Тому, коли він зрозумів, через які випробування та жертви пройде відновлена ним із попелу держава, вирішив ризикнути й спробувати змінити історію. Бойові дії припинялися, обмін полонених всіх на всіх, ми знімали блокаду Львова і допускали туди лише гуманітарні вантажі, а поляки віддавали наказ усім своїм загонам самооборони скласти зброю на всьому терені Рутенії за винятком поліційних сил у Львові. Пілсудський займеться підготовкою переговорів про конфедерацію з Чехословаччиною та Литвою, а ми з Україною та Білоруссю.
***
Якщо в Рутенії влада самоорганізувалася та почала ефективно функціонувати фактично з перших днів після Чину Першого Листопада, то в Україні з цим були великі проблеми. В Автро-Угоршині були русинські партії та організації, які ставили собі за мету створення саме національної держави плюс традиція парламентаризму. Російська ж імперія спочила в Бозі не стільки через етнічну неоднорідність, скільки через повний колапс влади. Мало того, що влада царату в Україні була владою зайд, але ще й діяла за принципом «я начальник, ти дурак». Тому вона традиційно не мала ніякої довіри народу і останній дуже легко піддавався на демагогію більшовиків. Ми з Дмитром Ярошем, як корінним наддніпрянином, першочерговою задачею поставили розгортання дієвої антибільшовицької пропаганди. Для цього потрібно було використати національно свідому молодь. І дати їм все, що зможемо ‒ від світлин сифілітика Ульянова-Лєніна до страшних матеріалів про Голодомор. Уже цієї зими потрібно було відновити роботу шкіл не тільки для дітей, а й для дорослих. І спробувати адаптувати до тогочасного рівня всі доступні відеоматеріали. Кіно, особливо звукове, має не тільки могутньо спрацювати на національну свідомість, а й заохотити до освіти та культури. А для цього створити глибоко в тилу, в місті Чорткові, кінофабрику. Нехай вороги і назви її жахаються.
Ця ідея настільки сподобалася Володимирові Винниченку, що він самоусунувся від керівництва Директорією і з головою поринув у мистецтво. Так Симон Петлюра став повноправним керівником уряду, а Євген Коновалець ‒ військовим міністром. Нам це було на руку, бо першочерговим завданням республіки було відбиття червоної навали зі сходу. А в цьому мали допомогти частини Рутенської Армії. Проти Денікіна виступив батько Махно, якого підсилили поляки. До можа, так до можа. Я затребував у Пілсудського армійську групу в складі 14 тисяч вояків. Саме стільки вояків УНР воювали пліч-о-пліч з поляками під час вторгнення більшовиків. Про що останні чомусь замовчували в реальній історії. Так замість одного «Чуда над Віслою» ми отримали два ‒ одне над Дніпром, а друге на Сиваші. Переможених білогвардійців топити в морі ми не дозволили, хоча махновці і рвалися це зробити, а за контрибуцію дозволили їм зі зброєю евакуюватися через козацькі землі до Астрахані, звідки вони могли скоординувати свої дії з Колчаком у Сибіру. Таким чином ми хотіли з одного боку ослабити більшовиків, не пустивши їх грабувати зерно в Україну, а з другого боку посилити Сибір і привести до рівноваги сили червоних та білих. Нехай чубляться до повної втоми і нас не чіпають. Золото ж було нам вкрай необхідне для того, щоб запустити промисловість ‒ як військову, так і медикаментів. Адже пініцилін, виявляється, відкрили не в 1928-му, а в 1918-му році...
Розстріл українських депутатів і
