Моя прабабця Катирина - Eugenio Romany

‒ Я не буду тобі повторювати прописні істини про відповідальність за тих, кого ми приручили. В дитинстві ти читав правильні книжки і тепер наступив твій перший іспит, ‒ дід говорив не голосно, та його слова відлунювали від кам’яних стін замкової їдальні.

Це був міцної статури чолов’яга під сімдесять років, але відсутність сивого волосся в короткому їжаку робила його молодшим. Сивина була лише двома світлими плямами на підборідді в шкіперській бороді. Стрижка та одяг кольору хакі з безліччю кишень робили його схожим на відставного військового.

‒ Ти не зробив нічого поганого, але часом обставини сталять питання руба, незалежно від наших бажань. Можна подумати, що ваша зустріч була занадто короткою, щоб докорінно міняти ваше життя. Але я знаю, що часом коротка мить міняє напрямок історії людства, не те що життя двох юних лобуряк, ‒ дід усміхнувся.

Він все життя любив історію, особливо її «позашлюбну дитину» ‒ ухонію або альтернативну історію і як усі сильні люди часом сам із себе за це кепкував.

‒ Я не буду зараз їхати в Лас Ломас, а займуся ліпше маринуванням м’яса.

Спеції та маринади були улюбленою дідовою родзинкою і так смачно приготувати м’ясо в духовці чи в каміні не вмів тут ніхто.

‒ Треба ж чимось пригостити гостей. На весь табір, звичайно, не вистарчить, але старійшини будуть набагато поступливіши після доброго шматка м’яса й келиха старого вина. ‒ «Дон Еухеніо» знову посміхнуся і його бородате обличчя стало схоже на Санта- Клауса. Саме на махабунду Санту з американських коміксів, а не нашого строгого, але справедливого Святого Миколая.

‒ А тим часом ти з Хосе та оцим нашим пластуном, ‒ дід кивнув у бік Маноліна, який з шаленним азартом розстріював якихось монстрів з приставки на екрані телевізора. Матвій, щоб малий не скучав, показав, як нею користуватися і хлопчина одразу ж з головою поринув у гру. ‒ Об’їдете нашим бусом Лас Ломас полями й спробуєте забрати Нію з дому. Не думаю, що її візьмуть сюди і навряд чи залишать вдома багато охорони. Щоб нікого не покалічити, візьмете балончики з сонним газом. Хосе тебе проінструктує дорогою. А зараз іди матері зателефонуй. Ще тільки не вистарчало, щоб ти пропустив недільний дзвінок...

Усе вийшло, як передбачив дідусь. Коли галаслива юрба циганів відійшла вже десь на кілометр від Лас Лосаса, Манолін сходив у розвідку і доповів, що Нія сидить у кладовці без вікон, на дверях величезний замок, якийсь десь вкрали, щоб здати на брухт, а під дверима куняє та час від часу підпалює собі люльку древня бабця. Хосе згадав про почату пляшку рому і після того, як бабці порскнули з-за рогу снодійним газом, влили до рота трохи рому і залишили пляшку поряд. Ключ від замка висів на шнурівці в на зморшкуватій коричневій шиї бабці. Куди його Хосе й повернув після того, як відімкнув поржавілий замок.

‒ Нія, це ми, не бійся... ‒ Матвій посвітив ліхтариком поверх голови дівчини, щоб не засліпити.

‒ Вибач, що... ‒ Хопцеві не дали договорити. З кутка комірчини кішкою майнула чорна тінь і повисла в нього на шиї.

‒ Коханий, я вже думала, що ти ніколи не прийдеш, а мої родичі мене пошматують... ‒ дівчина схлипнула.

‒ Забери мене звідси. Мені ніколи не подобалося таке життя, а тепер враз все остогидло...

‒ Добре. Досить розмов. Ще наговоритесь. ‒ втрутився Хосе. ‒ Пішли до буса, а ти, малий, наздоганяй своїх і зроби вигляд, що нікуди не відлучався. В крайньому разі скажеш, що сидів у кущах, бо живіт скрутило...

Вже з буса Хосе зв’язався радіотелефоном із jefe (шефом). Дід з кількома своїми бригадирами був на крайній від порту башні й чекав, коли галаслива юрба подолає останні двісті метрів. Тому він коротко розпорядився їхати в Малагу, щоб загубитися у великому місті.

 ***

29-го червня 2030-го року. Місто Малага, Іспанське королівство

Полковник Лівшиць ‒ резидент радянської розвідки в Іспанії ‒ глибоко задумався. Він уже кілька тижнів, як перебрався з посольства в Мадриді на конспіративну квартиру в Малазі, щоб на місці вивчити обстановку та знайти підходи до цього загадкового «дона Еухеніо». Після смерті каудильйо Франко Іспанію формально очолив король Хуан Карлос, але йому надзвичайно важко вдавалося втримувати країну на межі Другої громадянської війни. Амністовані ліві, які масово повернулися в країну, прагнули реваншу за поразку в 30-х роках, а трохи перефарбовані послідовники партії диктатора іменем короля в лютому 1980-го навіть намагалися зробити державний переворот ‒ захопили парламент у Мадриді та вивели танки на вулиці Валенсії. Та, кажуть, його величність злякався відповідальності й після кількагодинного мовчання виступив із осудом заколотників.

Путчисти в парламенті

Тут ще додалися страйки та маніфестації каталонців і терор сепаратистського руху басків ЕТА. Тому перші чверть століття інвестиції в країну ніяк не йшли. Правда, ще за часів Франко молоді міністри нової генерації, що не несли на собі відбиток ненависті та жорстокостей