Натюрморт із вудилом - Збігнєв Херберт
Гендрік Пот, маляр групових портретів, релігійних образів і жанрових сцен, представив під покровом прозорої алегорії у творі Віз шаленців манію, яка навідалася на його батьківщину. На цьому возі ми впізнаємо Флору, яка тримає у руках три найцінніші ґатунки тюльпана — Semper Augustus, Генерал Бол та Адмірал Горн. Навпроти опікунки природи п'ять символічних постатей — Нікчема, Жадібний до Багатств, Пияк та дві дами: Марна Надія і Нужда. За возом біжить велика юрма людей, які волають: «Ми теж хочемо розбагатіти».
Безконечна кількість оповідок, анекдотів і дотепів свідчить про те, що на тюльпанову манію відповідали рішучою тюльпанофобією, запеклою ворожістю до цієї прецінь невинної квітки. Далебі, вона не заслужила ні на непритомне захоплення, ні на безмежну погорду. Однак ми розповідаємо про часи бурхливих пристрастей. Отож, казали, буцім не хто інший, як викладач Лейденського університету, і то ніякий не теолог, а професор ботаніки Форстіус, де б не побачив тюльпан, кидався на нього і нищив рослину ціпком, перетворюючись у такий примітивний спосіб із ученого на інквізитора й мораліста.
Проте ціпок Форстіуса не мав магічної сили, а навіть найбільш уїдливі памфлети не могли обмежити шаленства. Отож, є й такі, хто стверджує, що смертельного удару тюльпановій манії завдала влада, її мудрі розпорядження й декрети. Вона чудово усвідомлювала, що становище серйозне, і не можна придивлятися до нього пасивно, адже не обмежена жодними рамками спекуляція загрожує фундаментові національної економіки.
Низка установ, від цеху квітникарів аж до Генеральних Штатів, тобто парламенту, вирішили дати відсіч шаленству. Відтак посипалися розпорядження й ухвали, спершу нечіткі та мало дієві, аж до дошкульного декрету Штатів, прийнятого у квітні 1637 року, яким були анульовані спекулятивні угоди, а також встановлена максимальна вартість тюльпанової цибулини. Вона становила 50 флоринів. Semper Augustus віднині коштував одну соту нещодавньої біржової ціни. Трапилося це швидко й раптово, як палацова революція чи зречення імператора.
Зусилля влади, спрямовані на подолання тюльпанової манії, турбота про долю та майно громадян, природно, варті похвали, і їх треба належно оцінити. Проте, видається, що більшість дослідників помилково приписують їм вирішальну роль. Із досвіду ми знаємо, що всілякі заборони та прогібіціонізм у випадках, скажімо, різкого посилення наркоманії, дають наслідок, цілком протилежний очікуваному. Від райських часів заборонені плоди найбільш жадані.
Рішення Генеральних Штатів було прийняте пізно, надто пізно, коли манія вже догасала. Отож, воно виглядало, наче консиліум біля ложа безнадійно хворого чи, вживаючи виразу, запозиченого зі словника тавромахії, coup de grâce[20]. Насправді вже нічого не можна було врятувати.
Ми переконані, що тюльпанову манію вбило її власне шаленство. Цю тезу доводить аналіз змінних настроїв тюльпанової біржі. У період ейфорії зиски спекулянтів були величезними, тільки що виражалися вони не завжди в обіговій валюті, готівці, а в кредиті. Власника ґатунку Semper Augustus усі вважали багатієм, тож він міг заходити у значні борги, і саме так найчастіше й чинив. Шалені біржові обороти ставали щоразу абстрактнішими. Продавали вже не цибулини (їх вартість була абсолютно умовною, щораз дальшою від реальності й здорового глузду), а назви цибулин, наче акції, і часто вони міняли власників десять разів у день.
Ціни зростали, й очікували, що вони зростатимуть безконечно, бо такою є логіка манії. Значна частина завбачливих громадила свої «цінності», щоб викинути їх на ринок у момент найсприятливішої кон’юнктури. І саме ці завбачливі — як то буває зазвичай зі скнарами, які заплутались у тенетах азарту, — зазнали найвідчутніших втрат. Уже в 1636 році луснула віра у світле майбутнє тюльпанової манії. Впала споруда довіри та вибуялих ілюзій. Пропозиція тюльпана була щоразу більшою, попит тривожно спадав. Зрештою, всі хотіли продавати, але не було уже сміливців, ладних ризикувати. Саме цю фазу тюльпанової манії влучно зобразив Гендрік Пот. Розпачливий вигук юрми, яка біжить за візком Флори, стає у такому контексті цілком зрозумілим.
Отож, криза значно випередила втручання влади. 3 січня 1637 року, тобто майже за чотири місяці до декрету Генеральних Штатів, один амстердамський садівник купив принагідно цінну тюльпанову цибулину за 1250 флоринів. Спершу переповнений щастям, він невдовзі похопився, що не зможе продати її ні за половину, ні навіть за десяту частину собівартості. Адже стався стрімкий курсовий спад, і гра вже йшла не за те, щоб заробити, а за те, щоб якнайменше втратити. Вся історія цієї нещасної афери розтягнута поміж двома полюсами: довгою розпачливою атакою юрми на багатство і несподіваною дикою панікою.
Отож, ми прощаємося з тюльпановою манією, і це розставання буде сповнене сліз, проклять і зойків. Мала втіха для тих, хто постраждав, від твердження, що інакше не могло й бути.
Який баланс? Позаяк усе відбувалося неявно, на узбіччі, у темних коридорах, у підпіллі офіційного життя, важко у порівняльних вартостях оцінити розміри цієї катастрофи. Але баланс був, безумовно, трагічним. Тисячі зруйнованих господарств, десятки тисяч безробітних, яким загрожували судові процеси. Неплатоспроможність зазвичай карали суворим ув’язненням. Тих, хто легковажно взяв позику, були легіони. І врешті, жодна статистика не враховує довгого списку невинних родин, позбавлених засобів до існування, дітей, приречених на злидні чи громадську благодійність, зламані кар’єри чоловіків, їхні зруйновані репутації та гідність. У банкрутів залишалося зовсім мало шляхів до відступу: або завербуватися на флот (це вимагало певних кваліфікацій), або жебракувати, що не вимагало ніяких особливих здібностей.
Нас годі переконувати, що то була «суто» міщанська трагедія. Проте діапазон пристрастей спекулянтів квітами дорівнював діапазонові героїчного тенора в опері. Арія біржовиків була гучною й тривіальною — це очевидно. Якщо вже й далі мусимо притягувати за вуха театральні аналогії, — гра тривала без меча й крові, навіть без отрути. Але чому вона, до лиха, так зворушує уяву?
