Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Отже, знову звучить мотив метаморфози, а також втілена ідея про те, що померлі можуть повертатися до місця свого земного життя, а живі мають можливість спілкуватися з померлими родичами. Ця тема поширена і в інших баладах (як наприклад, «На труні милої»), у деяких з них говориться про те, як живі родичі або кохана викликають дух померлого за допомогою чарів («Мертвий коханок»).
Чаклунство в усіх його проявах з описами процесу самого чаклування і його наслідків є однією з найпоширеніших сюжетотворчих чинників баладних пісень. У них часто виступають дійовими особами чарівниці, ворожки, відьми, які мають зв'язок з «нечистою силою» (чортами, демонами, злими духами) і здатні приворожити хлопця до дівчини, наслати нещастя, заклясти, вбити. Часто навіть звичайне приворожування закінчується смертю одного або й обох закоханих, бо чар-зілля виявляється отрутою. Найбільш поширений на цю тему сюжет балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», де описується отруєння невірного нареченого. У баладах нерідко зустрічаються і самі «рецепти» виготовлення приворотного зілля й отрути. Найчастіше це відвар зі спеціально зібраних і зварених трав. Але є й інші, як наприклад, у відомій карпатській баладі про отруєння сестрою брата за намовою коханого, який «вчить» дівчину чарувати:
Ой на горі калиночка, на калині гадиночка. На гадину сонце пече, із гадини сочок тече. Візьми, мила, коновочку та начерпай того сочку.(«Ходить сербан по зарінку»)
Чаклунство, яке призводить до трагедії, у більшості випадків залишається непокараним (убійник може шкодувати за скоєним, але нічого змінити не може). Існує й інший варіант розв'язки — зло карається ще більшим злом (така кінцівка дуже поширена в багатьох сюжетах).
Ворожіння з вірою у магічну силу трави зустрічається в баладах, де чарівне зілля має «повідомляти» про стан людини, яка знаходиться далеко від дому. За порадою ворожки дівчина садить «пахучу траву» в садочку милого, який «сім літ ходить по білому світі»: якщо трава зацвіте — милий скоро вернеться, якщо всохне — хлопець загинув («Ой ходила біла дівка по дикому полю»). Коли трава всохла, дівчина пішла в чисте поле і вже не повернулася.
Старовинне вірування в магічну силу рослин послужило основою для виникнення балад, об'єднаних мотивом «тройзілля» (чи «троянзілля»). Суть їх у тому, що дівчина, вирішуючи суперечку трьох козаків, обіцяє вийти заміж за того, хто їй привезе з-за моря чарівного тройзілля (до цього часу нема єдиної думки щодо того, яка ця трава і для чого вона використовувалась). Є припущення, що дістати цю траву козак мав для весільного віночка, який плели зазвичай з барвінку чи іншої вічнозеленої рослини), а тройзілля повинне було перевершити барвінок своєю магічною силою і принести нареченій велике щастя (щось подібне до золотого руна, яке герой грецької міфології Ясон повинен був принести для коханої Медеї, щоб зробити її щасливою).
Драматизм балади про тройзілля підсилюється казковими елементами. Козак у подорож за море бере з собою трьох коней: на сірому доїжджає до моря, на білому перелітає через море, на вороному дістає в невідомій країні чарівну траву. Коли він копає її, до нього прилітає зозуля-віщунка і повідомляє, що його кохана виходить заміж за іншого. Козак поспішає назад додому і встигає на весілля до зрадливої нареченої, просить викликати її «хоть на одне слово». Коли вона виходить, він однією рукою дає заповітне зілля, а другою витягає шаблю і стинає їй голову. Далі у багатьох варіантах йдеться про кровну помсту (помсту смерті за вбитого родича):
Да не втямиш, цімборику, не смієш мя вбити, Аби знала біла дівка, як по двох любити.Хлопець застерігає «цімборика» (брата чи іншого близького родича дівчини) від кривавої розплати, бо вважає, що він зробив правильно, покаравши невірну наречену.
«Тройзілля» — самобутня національна українська балада, яка не зустрічається у фольклорі жодного іншого слов'янського народу, хоч є інші подібні сюжети про вбивство чи отруєння нареченої чи нареченого на весіллі чи смертельного покарання за зраду.
Хронологічно баладу «Тройзілля» відносять до періоду турецько-татрських воєн (у деяких варіантах говориться, що траву козак повинен привезти з турецької землі). Цю думку зокрема обстоював Ф. Колесса. Однак не дуже суттєво, коли виникла ця балада, важливо, що вона справді є самобутньою перлиною національного українського фольклору.
Балади, які без жодного сумніву відносяться до періоду турецько-татарських нападів, є дещо іншого ґатунку. їх тематика пов'язана з історичними реаліями того часу, піднімаються проблеми загарбницьких воєн і їх наслідків. Найпоширеніші баладні мотиви — проводи козака на війну з магічним провіщенням його загибелі; смерть козака внаслідок драматичного збігу обставин, незвичайних подій; рабство як наслідок турецьких набігів і драматичні долі людей в полоні. Показовим тут є мотив нескореної полонянки, яка, маючи можливість стати дружиною турка-завойовника, відмовляється від життя в розкоші і не покоряється ворогу, за що тяжко покарана. Дуже розповсюдженими є сюжети про купівлю чи продаж родичів на невільничому ринку. (Приклади: Брат за великі гроші продає на базарі сестру, вона пробує втекти чи заховатись, але їй це не вдається і вона попадає в ясир. Теща випадково стає рабинею потурченого зятя, який вбиває її за намовою злої дружини за те, що мати хотіла усовістити побусурманену дочку).
На тлі цієї історичної доби цікавим є розвиток мотиву кровозмішення (козак визволяє дівчину з полону і закохується в неї, пізніше вона виявляється його рідною сестрою, яку маленькою забрали турки в ясир; дівчина-українка закохується у відважного воїна-завойовника, який є її
