ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі

і виправляти невдалі рішення. Якщо вмієте коригувати курс, помилки не аж так дошкулятимуть, а от зволікання, без сумніву, призведе до збитків. По-третє… якщо ви переконані, що треба рухатися в тому чи іншому напрямку, а згоди з цього приводу серед колег немає, скажіть: «Слухайте, я розумію, що в нас не вийде домовитися, але пропоную піти зі мною на цей ризик! Не погоджуйтеся, але зробіть ставку на мій варіант».

Майбутнє — це непевність. Проте сучасне покоління надто швидко рухається до «другого дня», наш шлях справді веде до застою, гальмування і занепаду. Сміливі рішення; вміння давати задній хід, коли виявлено помилку; аналіз технологічних, демографічних та економічних тенденцій та непохитне бажання побудувати кращий світ для всіх принесе нам відродження і можливість по-новому відкрити «перший день» нашої економіки.

Робота, а не робочі місця

Не обов’язково вправлятися в сценарному плануванні. Можна просто запитати себе: «Що, як і далі так триватиме?». Це чудовий спосіб підготовки до майбутнього — до того ж допоможе виявити підприємницькі можливості.

Спостерігаючи за позитивними тенденціями, як-от закон Мура чи дешевшання методів секвенування ДНК (що відбувається навіть швидше за закон Мура), ви зазвичай можете передбачити подальші прориви. Крім того, можна прогнозувати негативні явища, спричинені тим, що не вдається подолати такі проблеми, як майнова нерівність або вдосконалення алгоритмів, які слухняно виконують хибні «функції пристосування».

Розвиток підприємництва та винаходи вимагають інтелектуальних спекуляцій — треба усвідомлювати розрив між тим, що можливо, і тим, чого наразі вдається досягти.

Такий підхід можна застосовувати не тільки в галузі технологій. Мені запам’ятався один виступ у рамках ініціативи Rework America фонду Markle. Це був виступ учасника нашої цільової робочої групи Майка Макклоскі. Він засновник і виконавчий директор молочного кооперативу Select Milk Producers, що є шостим найбільшим у США. Майк також має власну молочну ферму Fair Oaks Farms у штаті Індіана.

Майк Макклоскі трохи схожий на Рона Свансона з телесеріалу «Парки й зони відпочинку» (Parks and Recreation), хіба що більший. Майк навіть говорить, як Свансон: повільно й з притиском. «Дехто каже, що в нас аграрний бізнес, — сказав Майк. — Але для мене це все ж таки сімейна ферма. Я працюю на фермі. Моя дружина й діти працюють на фермі. І ще десять тисяч родин живуть і працюють на наших фермах».

Макклоскі попросили розповісти про значення аграрного сектору для економіки, але йому йшлося про дещо більше. Для мене його слова були найважливішими з того, що я почув протягом багаторічної участі в робочій групі. «Я собі так бачу, — сказав Майк. — У нас є робота. У світі житиме дев’ять мільярдів людей, і їм треба буде споживати білок. А три мільярди представників середнього класу захочуть білок кращої якості».

Майк уважно спостерігав за сучасним світом, зрозумів, як усе буде далі і в якій роботі є потреба. Так повинен працювати кожний підприємець.

На мою думку, у Майкових словах було більше сенсу, ніж у поширених нині панікерських теревенях про зникнення робочих місць для середнього класу. Я згоден, що проблема із зайнятістю досить нагальна, але Майк збагнув, як її вирішити. Він не сподівається на стимулювання «ринку», що забезпечить середній клас робочими місцями, а просто каже: «У нас є робота».

Майк не нарікає, що «бракує робочих місць». Нік Ганауер теж наголошував, що «робота» і «робочі місця» — різні поняття. Перше, про яке говорив Макклоскі, стосується роботи, яку треба виконувати. Друге, навколо якого нині точиться багато дискусій про економіку, є лише тінню першого. Робоче місце — це те, що нам хтось дає, це ніби продукт на полиці в супермаркеті. Якщо полиці порожні, це халепа. Робота, а не робочі місця — це принцип, на основі якого треба креслити мапу майбутнього ринку праці. Робóти, яку потрібно виконувати, у нас удосталь.

Усе в наших руках

На Next:Economy Summit 2015 року — заході, який я організував, щоб розібратися із впливом технологій на майбутній ринок праці, — Лімор Фрайд, засновниця і виконавча директорка Adafruit, провела нам по скайпу віртуальний тур своєю фабрикою і складом у Нью-Йорку502. Фрайд показала робочу станцію, де створює інноваційні електронні пристрої та обладнання. За кілька метрів стояли автомати, де чипи встановлюються на плати, які Фрайд розроб­ляє власно­руч, а також інше дрібне виробниче оснащення. Метрів за десять розташувалася відеостудія, де Лімор Фрайд записує по­пулярне шоу «Запитай в інженера» (Ask an Engineer) та навчальні відео, безкоштовно доступні онлайн: глядачі дізнаються, як виготовляти все, що завгодно, — від мікросхем до 3D-друку. Потім Лімор запросила нас оглянути склад. Ми побачили товари й запчастини, загальна вартість яких сягає 30 мільйонів доларів. Усе це жінка щороку продає своїй онлайн-аудиторії. А ще ми познайомилися з працівниками Лімор — їх у неї трохи більше сотні.

Лімор Фрайд отримала інженерну освіту в MIT. Її чоловік, геній креативності Філ Торрон, раніше працював у рекламі, а тепер допомагає дружині розвивати онлайн-присутність. Колись подружжя мешкало за шторкою у своєму маленькому офісі. Лімор побудувала бізнес без венчурного капіталу. На перший офіс та оснащення вона брала гроші з кредитки і самостійно досягла успіху, виробляючи продукти, які справді потрібні людям. Головними робочими інструментами Лімор були ютуб, платформа Twitch, емейл та інтернет — через них здійснювалася промоція товарів. Лімор Фрайд виступає за Open Source та розвиток інженерної освіти. Це зробило її зіркою соціальних мереж. Жінка потрапила на обкладинку журналу Wired, а президент Барак Обама присудив їй звання «Поборниці змін» у рамках програми Білого дому. Мабуть, найбільше Лімор Фрайд пишається тим результатом, про який їй написала одна жінка. Після перегляду чергового випуску «Запитай в інженера» семирічна дочка тієї жінки вигукнула: «Мамо, а хлопчики бувають інженерами?».

2016 року відбувся другий Next:Economy Summit, і в нас була ще одна презентація наживо — цього разу з ангару, який щойно побудували в