Троє в одному човні (як не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером
Іффлійський шлюз та млин за милю до Оксфорда — улюблені теми річкових аматорів пензля. Однак після картин вони викликають лише розчарування. Взагалі я помітив, що мало що в цьому світі відповідає тому, як його зображують на картинах.
Ми пройшли через Іффлійський шлюз десь о пів на першу і, навівши лад у човні та приготувавши все до висадки, підступилися до останньої милі.
Наскільки мені відомо, ділянка річки між Іффлі та Оксфордом — найважча. Щоб її зрозуміти, потрібно тут народитись. Я не раз проходив нею, але мені так і не вдалося розібратися.
Той, хто проплив би від Оксфорда до Іффлі по прямій, зміг би, напевно, почуватися доволі зручно, живучи під одним дахом зі своєю дружиною, тещею, старшою сестрою та старою служницею, котра бавила його, коли він був ще малюком.
Спочатку течія несе вас до правого берега, потім — до лівого. Після того вона виносить вас на середину, обертає три рази і знову несе за собою. Все це завжди закінчується тим, що вона намагається розтрощити ваш човен об яку-небудь баржу.
Відповідно, впродовж тієї милі ми частенько опинялися на шляху інших човнів, а вони на нашому, і, як наслідок, не раз доводилось обмінюватися міцним слівцем.
Не знаю чому, але на річці всі надзвичайно дратівливі. Дріб’язкові прикрощі, які ви навряд чи навіть помітите на суші, на річці доводять вас до сказу. Коли Джордж або Гарріс клеять дурня на березі, я лише поблажливо посміхаюсь. Якщо ж вони поводяться як бовдури на воді, мені доводиться застосовувати до них найдобірнішу лайку. Коли в мене на шляху стає якийсь човен, з’являється бажання взяти весло і повбивати всіх, хто в ньому є.
Навіть найспокійніші люди у човні стають жорстокими і кровожерливими. Якось я плавав у човні з однією молодою панянкою. За своїм характером вона була неймовірно лагідною і ввічливою (коли була на суші), але на річці її страшно було слухати.
— Дідько б тебе вхопив! — вигукувала вона, коли весляр-невдаха опинявся на її шляху. — Чи не бачиш, куди ти сунеш?
Або:
— Та щоб ти луснув! — обурено приказувала вона, коли їй не вдавалося встановити як належить вітрило. Вона хапала і зі злістю трусила його.
І це при тому, що на березі, як я вже казав, вона була доволі добросердою і дружелюбною.
Повітря на річці згубно впливає на характер людини, і мені здається, що саме через це інколи навіть човнярі доволі різко обходяться один з одним і вдаються до таких слівець, що потому, у хвилини спокою, вони, поза всяким сумнівом, про це жалкують.
Розділ XIX
Оксфорд. — Уявлення Монморансі про небеса. — Принади і переваги орендованого човна. — «Гордість Темзи». — Погода змінюється. — Річка в її різних видах. — Невеселий вечір. — Прагнення недосяжного. — Весела бесіда. — Джордж грає на банджо. — Тужлива мелодія. — Ще один дощовий день. — Легка вечеря з тостом.
В Оксфорді ми провели два приємні дні. У самому місті дуже багато собак. Першого дня Монморансі довелось витримати одинадцять сутичок, а наступного — чотирнадцять, і, очевидно, для нього це був справжній рай.
Зазвичай люди, які від природи надто слабкі або надто ліниві, щоб насолоджуватися греблею проти течії річки, сідають у човен в Оксфорді і пливуть за течією. Однак енергійних людей більше принаджує подорож проти течії. Мало доброго в тому, щоб увесь час пливти за течією. Значно більше задоволення отримуєш, коли, напруживши спину, змагаєшся з нею і, незважаючи на її супротив, долаєш милю за милею. Принаймні так мені здається, коли гребуть Джордж із Гаррісом, а я кермую.
Тим, хто вирішує почати свою подорож від Оксфорда, я порадив би взяти власного човна (якщо вам, звичайно, не вдається взяти чужого без ризику, що про це дізнаються). Човни, які можна винайняти на Темзі вище від Марлоу, досить добротні. Вони не пропускають води, і якщо з ними обережно обходитись, вони нечасто розвалюються на шматки чи тонуть. У них є на чому сісти, і вони забезпечені всім необхідним (ну, майже всім) для греблі і керування ними.
Але вони не вражають своїм художнім оздобленням. Човен, який ви орендуєте вище від Марлоу, — це не той човен, в якому ви зможете козирнути чи почванитися. Найманий у верхів’ях річки човен дуже швидко покладає край усіляким дурницям, до яких вдаються його пасажири. У цьому його основна, можна навіть сказати — єдина, перевага.
Людина у найманому човні поводиться врівноважено і скромно. Їй більше до вподоби пливти в тіні, попід деревами, і левову частину своєї подорожі вона здійснює або від самого ранку, або пізно вночі, щоб мало хто на річці міг її побачити.
Коли особа в найманому човні помічає когось зі своїх знайомих, вона одразу ж вибирається на берег і намагається сховатися за деревами.
Одного літа я подорожував з компанією, яка на кілька днів винайняла човна у верхів’ях річки. Раніше нікому з нас не доводилося мати справу з найманим човном, і коли ми його побачили, то не могли зрозуміти, що ж це таке.
Ми замовили звичайного чотиривеслового човна. Коли ми прийшли на човнярську станцію зі своїми валізами і назвали свої імена, човняр сказав:
— А-а, так-так! Це та компанія, що замовляла чотиривесловий човен. Усе гаразд. Джиме, притягни сюди «Гордість Темзи».
Хлопчина пішов і за п’ять хвилин з’явився знову. За собою він волік якусь допотопну дерев’яну колоду, здавалося, її щойно звідкись викопали, причому викопали настільки недбало, що навіть пошкодили, хоча без того, звісно, можна було б і обійтись.
Особисто я, побачивши її, подумав, що це реліквія часів давніх римлян. Яка саме, я не здогадувався, можливо, це була труна.
Верхня частина Темзи багата на давньоримські реліквії, тож припущення видалось мені цілком вірогідним. Один наш приятель, досить серйозний юнак (він трохи цікавився геологією), лише посміявся з моєї римської теорії і сказав, що всяк, хто хоч трішки кумекає (на його превеликий жаль, він не міг зарахувати мене до цієї категорії людей), зрозумів би, що те, що приволік хлопець, є закам’янілими рештками кита, і вказав на ознаки, які підтверджували його належність до дольодовикового періоду.
Щоб якось-таки вирішити нашу суперечку, ми звернулись до самого хлопчини. Ми попросили його не
