Троє в одному човні (як не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Одного разу я спитав у власника прирічкового готелю, чи не набридає йому слухати всі ці байки старих рибалок. На це він мені відповів:

— Тепер уже ні. Спочатку набридало, а зараз… Заради бога. Нам з господинею доводиться слухати їх цілими днями. Із часом до цього звикаєш, розумієте, просто звикаєш.

У мене був один знайомий. Надзвичайно чесний юнак. Він рибалив на муху, і коли захопився цією справою, то вирішив не перебільшувати своєї здобичі понад двадцять п’ять відсотків.

— Коли мені вдається зловити сорок рибин, — казав він, — я всім розповідаю, що зловив п’ятдесят, ну і так далі. Але більше того я не прибріхую, тому що брехати — гріх.

Однак його задум із двадцятьма п’ятьма відсотками майже ніколи не спрацьовував. Він просто не міг ним скористатися. Найбільше, що йому вдавалося зловити за день, це три рибини, і додати двадцять п’ять відсотків до трьох ніяк не виходить. Принаймні стосовно риби.

Тому він збільшив свій відсоток до тридцяти трьох із третиною. Та коли він ловив одну або дві рибини, в нього знову ж таки виникали незручності. Тож аби все було простіше, він вирішив просто подвоювати свій вилов.

Кілька місяців він чітко дотримувався свого рішення, але згодом розчарувався і в ньому. Ніхто не хотів йому вірити, що він лише подвоїв свій вилов, і це, звичайно, не додавало йому честі, бо через свою помірність він опинявся у досить невигідному становищі з-поміж інших рибалок. Спіймавши насправді якихось три невеличких рибини і сказавши, що зловив шість, він відчував нестерпну заздрість, коли чув, як котрийсь із рибалок, витягши всього одну рибину (і він це знав достеменно), розповідав усім, що витяг їх цілих дві дюжини.

Зрештою, він прийняв для себе остаточне рішення, якого надалі свято дотримувався. Кожну зловлену рибину він вирішив рахувати за десять, які додавалися до ще десяти, з яких він починав. Приміром, якщо йому не вдавалося нічого зловити, він казав, що зловив десяток рибин — за його системою ви ніколи не зможете зловити менше десяти рибин. Саме на цьому і будувалась уся його система. Якщо ж йому все-таки траплялось зловити одну рибинку, він рахував її за двадцять, дві — за тридцять, три — за сорок і так далі.

Ця система досить проста і легка в користуванні: ідеться навіть про те, що слід упровадити її серед усього рибальського товариства. Насправді Правління асоціації рибалок на Темзі рекомендувало прийняти її ще два роки тому, але чомусь декому зі старійшин вона не припала до вподоби. Вони кажуть, що, коли б подвоїти число й кожну рибину рахувати за двадцять, то можна було б і погодитися з нею.

Якщо на річці у вас є вільний вечір, я порадив би вам зазирнути до якогось із невеличких сільських готелів і посидіти там у пивничці. Можна бути впевненим, що там ви зустрінете одного-двох затятих рибалок, і вони, попиваючи свій пунш, за півгодини нарозповідають вам стільки рибальських історій, що їх вам вистачить, аби триматися за живіт цілий місяць.

Наступного вечора ми вдвох із Джорджем — не знаю, куди пропав Гарріс: одразу пополудні він пішов поголитися, а коли повернувся, впродовж сорока хвилин натирав свої черевики, і після того ми його не бачили, — тож ми з Джорджем разом із собакою пішли прогулятися до Воллінгфорда, а дорогою додому зайшли до невеличкого прибережного готелю посидіти, відпочити і таке інше.

Ми зайшли до зали. Якийсь старий джентльмен сидів за столиком із кухолем та глиняною люлькою, тож ми сіли до нього і розговорилися.

Він сказав, що сьогодні гарний день, а ми відповіли, що вчора також був гарний день, а потім ми всі припустили, що завтра, напевно, також буде гарний день. Джордж сказав, що врожай має бути чудовим.

Потім якось з’ясувалося, що ми в цих місцях проїздом і завтра вранці вирушаємо звідси.

Після цього в розмові настала пауза, під час якої наші очі блукали по кімнаті. Зрештою вони зупинилися на запорошеній скляній шафці, яка високо висіла над каміном і всередині якої була форель. Ця форель мене вразила: вона була велетенських розмірів. Спочатку я навіть подумав, що це тріска.

— А-а! — сказав старий джентльмен, слідкуючи за моїм поглядом. — Хороша штучка, чи не так?

— Неймовірно, — пробурмотів я, а Джордж запитав старого, скільки, на його думку, вона важить.

— Вісімнадцять фунтів і шість унцій, — сказав наш співрозмовник, підіймаючись і знімаючи свого піджака. — Третього числа наступного місяця, — продовжував він, — буде шістнадцять років, як я її зловив. Трішки нижче за мостом, на живця. Почали говорити, що вона з’явилася у річці, і я сказав, що її зловлю. І таки зловив. Тепер не дуже й побачиш тут рибу таких розмірів. На добраніч, джентльмени, на добраніч.

І він пішов, залишивши нас у мовчанні.

Ми не могли відвести від неї очей. Це справді була пристойна рибина. Ми все ще продовжували її розглядати, коли до кімнати увійшов із кухлем пива місцевий візник, який щойно зупинився біля готелю, і також поглянув на рибину.

— Пристойна форель, — сказав Джордж, повертаючись до нього.

— Що й казати, сер! — відповів чоловік і, зробивши ковток пива, додав: — Вас, напевно, тут не було, коли її спіймали?

— Звичайно, — відповіли ми. — Ми ж тут проїздом.

— А-а! — промовив візник. — Тоді ви й не знаєте, як її спіймали. Цю форель я витяг років п’ять тому.

— А хіба це ви її зловили? — запитав я.

— Саме так, сер, — щиро відповів джентльмен. — Я її упіймав однієї п’ятниці по обіді, одразу за шлюзом, точніше, за тим місцем, де колись був шлюз. І що найцікавіше, я зловив її на муху. Скажу по правді, я завжди ходив на щуку і про форель ніколи навіть не думав, і коли оте здоровило вчепилось мені на гачок, присягаюсь, воно мало не потягло мене за собою. У ній же двадцять шість фунтів ваги! Ну все, на добраніч, джентльмени, на добраніч.

П’ять хвилин потому прийшов третій джентльмен, розповів, як він упіймав її одного ранку на верховодку, і пішов. Після нього прийшов якийсь середнього віку флегматичний чоловік і з поважним виглядом усівся біля вікна.

Певний час ми мовчали, а потім Джордж повернувся до новоприбулого і спитав:

— Я перепрошую. Сподіваюсь, ви вибачите нам нашу безцеремонність, але ми з приятелем тут проїздом, і були б вам дуже вдячні, коли б ви розповіли нам,