Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

І Полєсов почав діяти. Він робив регулярні візити всім членам таємного товариства «Меча й рала», особливо допікаючи обережному власникові одеської бубличної артілі «Московські баранки» громадянинові Кислярському. Угледівши Полєсова, Кислярський чорнів. А слова про потребу діяти доводили полохливого бубличника до шаленства.

Наприкінці тижня всі зібрались у Олени Станіславівни в кімнаті з папугою. Полєсов кипів.

— Ти, Вікторе, не бульбочи, — говорив йому розсудливий Дядьєв, — чого ти цілісінькими, днями по місту ганяєш?

— Треба діяти! — кричав Полєсов.

— Діяти треба, а от кричати притьмом не треба. Я, панове, от як собі все це уявляю. Якщо Іполит Матвійович сказав — діло святе. І, я так думаю, ждати нам лишилося недовго. Як все це відбуватиметься, нам і знати не треба: на те є військові люди. А ми частина цивільна — представники міської інтелігенції і купецтва. Яке наше завдання? Бути напоготові. Є у нас що-небудь? Центр у нас є? Нема. Хто стане на чолі міста? Нікого нема. А це, панове, найголовніше. Англійці, панове, з більшовиками, здається, далі церемонитись не будуть. Це нам перша ознака. Все зміниться, панове, і дуже швидко. Запевняю вас.

— Ну, в цьому і ми не маємо сумніву, — сказав Чарушников, надимаючись.

— І чудово, що не маєте сумніву. Якої ви думки, пане Кислярський? І ви, молоді люди?

Вигляд Нікеші і Владі свідчив про певність швидкої переміни. А Кислярський, зрозумівши зі слів глави торговельної фірми «Швидкоупак», що йому не доведеться брати безпосередньої участі в збройних сутичках, радісно підтакнув.

— Що ж нам тепер робити? — нетерпляче запитав Віктор Михайлович.

— Заждіть, — сказав Дядьєв, — беріть приклад із супутника пана Вороб'янінова. Яка спритність! Яка обережність! Ви помітили, як він швидко перевів справу на допомогу безпритульним? Так треба діяти і нам. Ми тільки допомагаємо дітям. Отже, панове, намітимо кандидатури!

— Іполита Матвійовича Вороб'янінова ми пропонуємо в предводителі дворянства! — гукнули молоді люди Нікеша і Владя.

Чарушников поблажливо закашлявся.

— Куди там! Він щонайменше міністром буде. А то бери й вище — диктатором!

— Та що ви, панове, — сказав Дядьєв, — предводитель — діло десяте! Про губернатора нам треба думати, а не про предводителя. Почнімо з губернатора. Я гадаю…

— Пана Дядьєва! — захоплено скрикнув Полєсов. — Кому ж іще взяти кермо влади над всією губернією?

— Мене дуже тішить ваше довір’я… — почав Дядьєв.

Але тут виступив раптом зашарілий Чарушников:

— Це питання, панове, — сказав він надсадно, — слід би провентилювати.

На Дядьєва він уникав дивитися.

Власник «Швидкоупаку» гордо розглядав свої чоботи з налиплими на них дерев'яними стружками.

— Я не заперечую, — мовив він, — давайте пробалотуємо. Закритим голосуванням чи одкритим?

— Нам по-радянському не треба, — ображено сказав Чарушников, — давайте голосувати по-чесному, по-європейськи — закрито.

Голосували папірцями. За Дядьєва було подано чотири записки. За Чарушникова — дві. Хтось утримався. З обличчя Кислярського було видно, що це він. Йому не хотілося псувати взаємини з майбутнім губернатором, хоч би хто ним був.

Коли Полєсов з дрожем у голосі оповістив наслідки чесного європейського балотування, в кімнаті запала важка мовчанка. На Чарушникова уникали дивитися. Нещасливий кандидат у губернатори сидів наче обпльований.

Олені Станіславівні було дуже шкода його. Це вона голосувала за нього.

Другий голос Чарушников, досвідчений у виборчих справах, подав за себе сам. Добра Олена Станіславівна одразу ж сказала:

— А на міського голову я пропоную обрати все-таки мосьє Чарушникова.

— Чому ж — все-таки? — промовив великодушний губернатор. — Не все-таки, а саме його і нікого іншого. Громадська діяльність пана Чарушникова нам добре відома.

— Просимо, просимо! — закричали всі.

— Отже, обрання затверджується?

Обпльований Чарушников ожив і навіть запротестував:

— Ні, ні, панове, я прошу пробалотувати. Міського голову навіть скорше треба балотувати, аніж губернатора. Якщо ви, панове, хочете виявити мені довір'я, то, будь ласка, дуже прошу вас, пробалотуйте!

У порожню цукерничку посипались папірці.

— Шість голосів «за», — сказав Полєсов, — і один утримався.

— Вітаю вас, пане голово! — сказав Кислярський, з обличчя якого було видно, що утримався він і цього разу. — Вітаю вас!

Чарушников заяснів.

— Тепер треба освіжитись, ваше превосходительство, — сказав він Дядьєву. — Злітайте-но, Полєсов, у «Жовтень». Гроші є?

Полєсов зробив рукою таємничий жест і побіг. Вибори на якийсь час припинили і продовжували їх уже за вечерею.

На попечителя шкільного округу намітили колишнього директора дворянської гімназії, нині букініста, Распопова. Його дуже хвалили. Тільки Владя, що випив три чарки горілки, несподівано запротестував:

— Його не можна обирати. Він мені на випускному іспиті двійку з логіки поставив.

На Владю напалися.

— У таку рішучу годину, — закричали йому, — не можна думати про власне добро. Подумайте про вітчизну.

Владю так швидко загітували, що навіть він сам голосував за свого мучителя. Распопов був обраний усіма голосами, окрім одного, що утримався.

Кислярському запропонували пост голови біржового комітету. Він проти цього не заперечував, але під час голосування на всяк випадок утримався.

Перебираючи знайомих і родичів, вибрали: поліцмейстера, завідувача пробірної палати, акцизного, податкового і фабричного інспектора; заповнили вакансії окружного прокурора, голови, секретаря і членів суду; намітили голів земської і купецької управи, дитячої опіки