Ворожіння під прикриттям - Горова Ольга
– Хто ви така? – з вимогою, різко кинула Василина цій жінці, трохи перемістившись під столом. – Яким чином на мене вийшли?! – реально стала підозрювати, що вона ворожий агент, а може, кріт у системі… Чи ще бог зна…
– На бога, дитя! Не галасуй! – бабця раптом витягла із сумочки окуляри.
Теж доволі модні та точно недешеві, та надягнула ті… Вона ще й погано бачить? А їй там щось розповідала по долоні?! Капець!
– Ніхто нікуди не виходив, – вона так зневажливо знизала плечима, що то навіть зачіпало.
Василина не любила, коли її не сприймали серйозно.
– Я взагалі приїхала по подарунки для онучки, а тут ти… Бідося! Треба ж тебе якось для цього всього підготувати, чи що… – вона аж руками сплеснула. – Інколи геть не можу опанувати ці всі відкриття, – знову наштовхнувши її на думки про божевілля, ніби навіть пожалілася бабця.
– Про що ви, заради бога?! – майже втративши надію зрозуміти цю чудасію, простогнала Василина.
І вона має у цю дурню повірити? Чи Вася вчора на світ народилася?!
Та, подумки пославши це все далеко-далеко, таки почала вибиратися з-під цього граного столу! Можна вже й тікати, врешті-решт. Для власних нервів буде то точно кращим виходом. Та й Яструбу на очі такі не варто показуватися.
Проте, не встигла Вася і кроку ступити вбік, як ця бабка знову її схопила за руку. Та зі швидкістю метеора, а ще й із завзяттям криголама, потягнула її крізь натовп… Кудись, трясця!
– Що ви робите?! Жінко, вам у лікарню треба! – щиро обурилася Василина, вже серйозно замислившись таки скрутити цю бабку та передати санітарам.
– Та ні, вовченя! Нам треба свічку купити! Не-гай-но! – заявила натомість бабка, завернувши до якогось невеличкого відділу…
І Василина вже в голос застогнала, коли допетрала, куди вони втрапили!
Навколо панувала загадкова атмосфера. Освітлення, на відміну від решти ТЦ, було притишене, а в повітрі розливалися якісь гострі пахощі… На поличках та прилавках стояли книжки з ворожіння, лежали колоди карт, будь-якого ґатунку та вигляду. Стояли там і якісь статуетки, пірамідки, латунні та срібні чаші та сила-силенна тих самих свічок!
– Нам оту свічку! – бабка вказала на щось та зажадала те дуже вже владним тоном, кинувши на прилавок купюру. – І ще позичте чашу з водою… Глянути хочу, – додала вона так, ніби це все пояснювало.
І, що взагалі дивно, продавчиня не звернула жодної уваги на закочені очі та намальований на обличчі Василини скепсис. Натомість охоче хитнула головою, як розуміючи те, про ще бабця белькоче та… Хутко кудись метнулася і тут же зʼявилася з отією чашею, повною води.
– Їдять мене мурахи! – у Василини складалося відчуття, ніби вона у якийсь паралельний всесвіт потрапила! – Що це за відьомська лавка?! – не втрималася від сарказму.
На неї витріщилися із засудженням дві пари абсолютно серйозних очей…
Матінко. Ти диви, як у них у всіх погано з почуттям гумору!
І їй би вже піти, навіть, якщо для того треба було б викрутити руку літній навіженій жінці… Та от тільки ж незрозуміло, звідки вона про Яструба знає, трясця?! І про те, що Василина веде проти нього розслідування?.. Така обізнаність геть чужої людини здавалася дуже підозрілою. От вона і стовбичила тут, немов привʼязана.
– То звідки ви про того чоловіка чули? Чи щось дізналися? – знову закинула вона “камінець”.
_________________
У блог додам картинку для цієї частини, заглядайте! ;-)