Ворожіння під прикриттям - Горова Ольга

– Зачекай, дитино! Я сама нічого не розумію, – раптом різко осмикнула її обурення бабка, вдивляючись у лінії на долоні Васі.

 Ніби з роздратуванням.

 Вона аж очманіла від такого тону! З нею хіба керівник собі таке дозволяв, та й то, коли справедливо обурений був. А тут…

– Я вам нічого платити не буду! Майте на увазі! – так само роздратовано огризнулася Вася, смикнувши рукою.

 Ну, вона так і так не збиралася, та вирішила зараз вже точно крапки над “і” розставити, щоб ця “ворожка” і не сподівалася.

 “Колодязь”?! Що це взагалі за чухня?! Для чого вона таке вигадала? Маячня!

 Але, на диво, забрати свою кінцівку в неї не вийшло. Бабка тримала дуже міцно! А й не подумала б, ти диви. Аж витріщилася на неї, не розуміючи, де та приховує таку силу?!

– Отже – ти будеш білявкою! – раптово, ще менш зрозуміло, виголосила ця пришелепкувата ворожка.

“Що?!” – в неї вже пристойних слів не вистачало, їй-бо!

 Та до того, як Вася б вже з лайкою у голос вигукнула, що в житті такого не буде – не така вона дурна, аби собі оте жахіття на голові випалювати! Так ось, до того, як вона б хоча б рота встигла відкрити, бабка раптом… впала на підлогу! І її за собою потягла, боляче смикнувши за руку!

 Капець! Та що тут відбувається, дідько?!

 Вася, звісно, автоматом згрупувалася, але все одно колінами вдарилася о тверду підлогу.

– Що ви робите?! – рявкнула вона цій навіженій, так підозрюючи, що бабка втекла з якогось ізолятора для божевільних.

 Треба б передати її поліції, най займаються.

– Рятую тебе від занадто швидкої зустрічі з долею, – посміхнулася широко бабця, і не подумавши образитися. – Ти ще до цього точно не готова. Бо не білявка! – і вона, здалося, доволі таки комфортно розсілася під столом прямо на підлозі.

 Власне, де й Вася оце зараз опинилася. Посеред торговельного центру та натовпу, який геть не звертав на них увагу чомусь!

– Яка доля?! Ви при своєму розумі?! – прошипіла, бо аж щелепи звело від злості.

– Цить, вовченя! Бо зараз все твоє прикриття розкриють! – притиснула бабка їй рота долонею…

 І це ще невідомо, де ця долоня побувала, бо вони таки на підлозі сиділи зараз у громадському місці! Фе-е-е!

 Але в цей момент Вася раптом побачила неподалік того, кого тут точно не мало бути! Не серед ажіотажу різдвяних покупок, агов!

 Той самий їх невловний “фіксер”, Яструб, впевнено крокував до ескалатора у супроводі охорони, вочевидь. Та ще когось, хто дуже нагадував якогось бухгалтера чи, може, керуючого… Коротше, того, хто точно має Яструбу звітувати. І дуже зараз нервував через це.

 Сам же Владислав впевнено розсікав натовп, височіючи над іншими. Та навіть не звертаючи на це уваги. Він владно та рішуче крокував уперед, не помічаючи нікого навколо. А люди немов самі перед ним розступалися, відчуваючи цей натиск харизми.

 Впливовий нахаба… Але навіть Вася не могла не визнати, що в житті від нього збіса складно відвести погляд! Він і на фото вражав, а ось так…

 Якого милого?! Що за думки?!

 Оу… ну, можна згодитися, що таки бабка її затягла під стіл доволі вчасно.

 Хоча Яструб її впізнати не міг, звісно. Та Василині взагалі не варто було попадатися йому на очі. Вона й сюди то прийшла несанкціоновано, і якби керівник дізнався… Волав би не гірше, ніж вона на цю “ворожку”.

 От тільки як бабця дізналася про те, від кого їй ховатися треба?!

 Примружившись з підозрою, Василина уставилася на літню жінку, яка вже щось там шукала у власній сумочці.