Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

знаю, яке це було дерево Можливо, це було древо пізнання добра і зла. Та марксисти, як вам відомо, не люблять містики. їм, очевидно, здалося, що це звичайнісінька горобина. Продовжуючи розмову, Єва зірвала з дерева гілку і подарувала її Адамові. Та в цю мить з'явилася людина, яку позбавлені фантазії молоді марксисти сприйняли за садового сторожа. А це був, очевидно, ангел з вогненним мечем. Невдоволений ангел, лаючись, повів Адама і Єву до контори для складання протоколу за шкоду, вчинену садовому господарству. Ця незначна побутова подія відвернула увагу молодих людей від високої політики, і Адам помітив, що перед ним стоїть ніжна Єва, а Єва помітила, що перед нею стоїть мужній Адам. І молоді люди покохали одне одного. Через три роки в них уже було два сина.

Дійшовши до цього місця, пан Гейнріх несподівано замовк, запихуючи в рукава м'якенькі смугасті манжети.

— Ну й що? — запитав Лавуазьян.

— А те, — гордо сказав Гейнріх, — що одного сина звуть Каїн, а другого — Авель і що за певний час Каїн уб'є Авеля, Авраам народить Ісаака, Ісаак народить Іакова, і взагалі вся біблейська історія почнеться спочатку, і ніякий марксизм перешкодити цьому не зможе. Все повторюється. Буде й потоп, буде й Ной з трьома синами, і Хам образить Ноя, буде і Вавілонська башта, яку ніколи не добудують, панове. І так далі. І нічого нового на світі не станеться. Так що ви даремно гарячкували з приводу нового життя.

І Гейнріх задоволено відкинувся назад, придавивши вузенькою, як в оселедця, спиною добродушного товстуна-письменника.

— Все це було б чудово, — сказав Паламидов, — коли б було підтверджено доказами. Та доказів у вас немає. Вам просто хочеться, щоб було так. Забороняти вам вірити в чудо немає потреби. Вірте, моліться.

— А у вас є докази, що буде інакше? — вигукнув представник свободомислячої газети.

— Є, — відповів Паламидов, — один з них ви побачите післязавтра, на змичці Східної Магістралі.

— Ну-у, починається! — забурчав Гейнріх. — Будівництво! Заводи! П'ятирічка! Що ви мені тикаєте в очі це залізо? Найважливіше — дух! Все повториться! Буде й тридцятилітня війна, і столітня! І знову спалюватимуть людей, які насміляться сказати, що. земля кругла. І знову дуритимуть бідного Іакова, примусять його працювати задарма сім років і підсунуть йому некрасиву короткозору дружину Лію замість пишногрудої Рахілі. Все, все повториться. І Вічний Жид, як і колись, мандруватиме по землі…

— Вічний Жид ніколи більше не мандруватиме! — раптом сказав великий комбінатор, оглянувши присутніх веселим поглядом.

— І це ви теж можете довести фактами протягом двох днів? — заволав Гейнріх.

— Хоч зараз, — ввічливо відповів Остап. — Якщо присутні дозволять, я розкажу про те, що сталося з так званим Вічним Жидом.

Товариство охоче дозволило. Всі приготувалися слухати розповідь нового пасажира, а Ухудшанський навіть промовив: «Розповідаєте? Ну, ну». І великий комбінатор почав:

РОЗПОВІДЬ ОСТАПА БЕНДЕРА ПРО ВІЧНОГО ЖИДА

— Не буду нагадувати вам довгої і нудної історії Вічного єврея. Скажу лише, що близько двох тисяч років цей пошлий дідуган швендяв по всьому світу, не прописуючись в готелях, набридаючи громадянам своїми скаргами на високі залізничні тарифи, через які йому доводилося ходити пішки. Його бачили багато разів. Він був присутній на історичному засіданні, де Колумбу так і не пощастило звітувати за авансові суми, взяті ним на відкриття Америки. Ще зовсім юнаком йому довелося бачити римську пожежу. Років півтораста він прожив у Індії, викликаючи велике здивування йогів своєю живучістю і сварливим характером. Одно слово, старий міг би розповісти багато цікавого, якби наприкінці кожного сторіччя писав мемуари. Але Вічний Жид був неписьменний і до того ж мав діряву пам'ять.

Не так давно старий проживав у прекрасному місті Ріо-де-Жанейро, пив прохолодні напої, дивився на океанські пароплави і розгулював під пальмами в білих штанях. Штани ці він придбав принагідно вісімсот років тому в Палестині у якогось лицаря, що відвоював гроб господній, і вони були ще зовсім як нові. І раптом старий занепокоївся. Захотілос йому в Росію, на Дніпро. Він бував всюди—і на Рейні, і на Гангу, і на Міссісіпі, і на Ян-Цз, і на Нігері, і на Волзі. Не був він тільки на Дніпрі. Заманулося йому, бачте, глянути на цю широку ріку.

Акурат 1919 року Вічний Жид у своїх лицарських штанях нелегально перейшов румунський кордон. Чи варто говорити про те, що на животі він ніс вісім пар шовкових панчох і пляшечку паризьких парфумів, які одна кишинівська дама просила передати київським родичам. В той бурхливий час переправу контрабанди через кордон на животі називали «носити в припарку». Цьому ділу старого швидко навчили в Кишиневі. Коли Вічний Жид, виконавши доручення, стояв на березі Дніпра, звісивши неохайну зелену бороду, до нього підійшла людина з жовто-блакитними лампасами і петлюрівськими личками і суворо запитала:

— Жид?

— Жид, — відповів старий.

— Ну, ходімо, — запросив суб'єкт з лампасами. І повів його до курінного отамана.

— Жида спіймали, — доповів він, підштовхуючи старого коліном.

— Жид? — запитав отаман з веселим подивом.

— Жид, — відповів мандрівник.

— А ось поставте його до стінки, — лагідно сказав курінний.

— Але ж я Вічний! — заволав старий. Дві тисячі років він пожадливо чекав смерті, а зараз йому раптом захотілося жити.

— Мовчи, жидівська морда! — радісно викрикнув губатий отаман. — Рубай його, хлопці-молодці! І Вічного мандрівника не стало.

— От і все, — закінчив Остап.

— Думаю, що вам, пане Гейнріху, як колишньому лейтенанту австрійської армії, відомі звички ваших друзів-петлюрівців? — сказав Паламидов.

Гейнріх нічого не відповів і одразу ж пішов. Спочатку всі думали, що він образився, та вже наступного дня з'ясувалося, що кореспондент свободомислячої газети з радянського вагона пішов прямісінько до містера Хірама