Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
Остап почав ходити по фабриці своїми звичайними кроками, але враз помітив, що він чужерідне тіло у цьому метушливому світі. Ніхто не відповідав на його запитання, ніхто не спинявся. Все було в русі.
— Що ж, треба буде пристосуватися до особливостей супротивника, — сказав Остап.
Він тихенько побіг і одразу ж відчув полегшення. Йому пощастило навіть перекинутися двома словами з якоюсь ад'ютантшею. Тоді великий комбінатор побіг ще з більшою швидкістю і незабаром відчув, що він включився в загальний темп. Тепер він біг ніздря в ніздрю з завідуючим літературною частиною.
— Сценарій! — викрикнув Остап.
— Який? — запитав завліт, відбиваючи чітку рись.
— Гарний! — відповів Остап, висуваючись на півкорпуса вперед.
— Я вас запитую, який? Німий чи звуковий?
— Німий.
Легко викидаючи ноги в грубих шкарпетках, завліт перегнав Остапа на повороті і крикнув:
— Не треба!
— Тобто як — не треба? — запитав великий комбінатор, починаючи тяжко переступати.
— А так! Німого кіно вже немає. Звертайтесь до звуковиків. Обидва вони на мить спинилися, остовпіло подивилися один на одного і розбіглися в різні сторони. За п'ять хвилин Бендер розмахуючи рукописом, знову біг у підходящому товаристві між двома рисистими консультантами.
— Сценарій! — повідомив Остап, важко дихаючи. Консультанти, дружно перебираючи важелями, обернулися до Остапа:
— Який сценарій?
— Звуковий.
— Не треба, — відповіли консультанти, наддавши ходи. Великий комбінатор знову збився з ніг і ганебно заскакав.
— Як це — не треба?
— Ось так і не треба. Звукового кіно ще нема. Протягом півгодинної добросовісної рисі Бендер з'ясував для себе трагікомічне становище на 1-й Чорноморській кінофабриці. Вся трагікомічність була в тому, що німе кіно вже не працювало в зв'язку з настанням ери звукового кіно, а звукове кіно ще не працювало з причин організаційних незлагод, пов'язаних з ліквідацією ери німого кіно.
В розпалі робочого дня, коли галоп асистентів, адміністраторів, експертів, режисерів, ад'ютантш, освітлювачів, сценаристів і хранителів великої чавунної печатки досяг швидкості знаменитого в свій час «Крепиша», пішла чутка, що десь в якійсь-то кімнаті сидить людина, яка в терміновому порядку конструює звукове кіно. Остап з усього ходу скочив до великого кабінету і спинився, вражений тишею. За столом сиділа маленька на зріст людина з бедуїнською борідкою, в золотому пенсне з шнурком. Нахилившись, вона намагалася стягти з ноги черевика.
— Здрастуйте, товаришу! — голосно сказав великий комбінатор.
Але людина не відповіла. Вона зняла черевик і почала витрушувати з нього пісок.
— Здрастуйте, — повторив Остап. — Я приніс сценарій. Людина з бедуїнською борідкою не поспішаючи взула черевик і мовчки почала його зашнуровувати. Закінчивши це діло, вона заглибилася у свої папери і, заплющивши одне око, почала виводити бісерні каракулі.
— Що ж ви мовчите? — викрикнув Бендер з такою силою, що на столі кінодіяча задзеленчала телефонна трубка. Тільки тоді кінодіяч підвів голову, глянув на Остапа:
— Будь ласка, говоріть голосніше. Я не чую.
— Пишіть йому записки, — повторив консультант в картатій жилетці, який пробігав мимо, — він глухий.
Остап підсів до столу і написав на клаптику паперу; «Ви звуковик?»
— Так, — відповів глухий
«Приніс звуковий сценарій. Назва «Шия», народна трагедія на шість частин», — швидко написав Остап.
Глухий поглянув на записку крізь золоте пенсне і сказав:
— Чудово! Ми зараз же втягнемо вас в роботу. Нам потрібні свіжі сили.
«Радий допомогти. Як з авансом?» — написав Бендер.
— «Шия» — це якраз те, що нам потрібно! — сказав глухий. — Посидьте тут, я зараз прийду. Тільки нікуди не ходіть. Одну хвилину.
Глухий забрав з собою сценарій багатометражного фільму «Шия» і вислизнув з кімнати.
— Ми вас втягнемо у звукову групу! — крикнув він, зникаючи за дверима. — За хвилину я повернусь.
Після цього Остап просидів в кабінеті півтори години, але глухий не повертався. Лише коли Остап вийшов з кімнати на сходи і включився в темп, він дізнався, що глухий вже давно виїхав на машині і сьогодні не повернеться. І взагалі ніколи більше сюди не повернеться, бо його раптово перекинули в Умань для проведення культроботи серед візників-биндюжників. Та найжахливіше було те, що глухий завіз з собою і сценарій багатометражного фільму «Шия». Великий комбінатор вибрався з кола тих, що бігали, важко сів на лавці, схиливши голову на плече швейцара, що сидів тут же.
— Ось, наприклад, я! — раптом заговорив швейцар, очевидно розвиваючи думку, яка давно мучила його. — Сказав мені помреж Терентьєв — відрости бороду. Навуходоносора, каже, гратимеш, або ж Валтасара у фільмі — не пригадую назви. Я й відростив. Глянь, яка борода! Патріарша! А тепер що з нею робити, з бородою? Помреж каже: не буде більше німого фільму, в звуковому, каже, тобі грати не можна, голос у тебе неприємний. От сиджу з бородою, тьху, як цап! Голити шкода, а носити совісно. Так і живу.
— А зйомки у вас бувають? — запитав Бендер, поступово отямлюючись.
— Які можуть бути зйомки? — поважно відповів бородатий швейцар. — Торік зняли німий фільм з римського життя. Досі розплутатися з судами
