💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
У четвер у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Гумор » Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

Читаємо онлайн Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
то й що? Це губернатор острова Борнео?

— Це Паніковський, — сказав Шура. — Син лейтенанта Шмідта.

Алеєю, у затінку царствених лип, перехнябившись трохи набік, сунув немолодий вже громадянин. Цупкий брилик з рубчастими краями сидів на його голові. Штани були такі куці, що з-під них виднілися білі зав'язки підштанків. Під вусами громадянина, наче вогник цигарки, пломенів золотий зуб.

— Як, ще один син? — сказав Остап. — Це вже мене тішить! Паніковський підійшов до будинку виконкому, замріяно описав біля входу вісімку, взявся за брилик обома руками, поправив його на голові, обсмикнув піджак і, тяжко зітхнувши, посунувся У двері.

— У лейтенанта було три сини, — зауважив Бендер, — двоє розумних, а третій дурень. Його треба застерегти.

— Не треба, — сказав Балаганов. — Знатиме надалі, як порушувати конвенцію.

— А що це за конвенція така?

— Заждіть, потім скажу. Іду, іду!

— Я людина завидюща, — зізнався Бендер, — але тут заздрити нема чому. Ви ніколи не бачили бій биків? Ходімо подивимось.

Діти лейтенанта Шмідта, що вже встигли потоваришувати, вийшли з-за рогу і стали під вікном кабінету голови виконкому.

За тьмяним, немитим склом сидів голова. Він швидко писав. Як у всіх, хто пише, обличчя його мало скорботний вигляд.

Раптом він підвів голову. Двері розчинилися, і до кімнати ввалився Паніковський. Притискуючи брилик до засмальцьованого піджака, він спинився біля столу і щось довго ворушив товстими губами. Після цього голова виконкому підскочив на стільці і широко роззявив рота. Друзі почули протяжний крик.

Гукнувши «Всі назад!», Остап потягнув за собою Балаганова. Вони побігли на бульвар і причаїлись за деревом.

— Скиньте капелюхи, — сказав Остап, — схиліть голови. Зараз відбудеться винос тіла.

Він не помилився: не встигли ще змовкнути гучні переливи вигуків голови, як у порталі виконкому з'явились двоє кремезних співробітників. Вони несли Паніковського. Один тримав його за руки, другий за ноги.

— Прах небіжчика, — коментував Остап, — винесли на руках близькі, друзі й родичі.

Співробітники витягли третє нерозумне дитя лейтенанта Шмідта на ґанок і почали неквапливо розгойдувати. Паніковський мовчав, покірливо дивлячись у синє небо.

— Після короткочасної громадянської панахиди… — почав Остап.

Тієї ж самої миті співробітники, наддавши тілу Паніковського потрібний розмах і інерцію, викинули його на вулицю.

— … тіло було предано землі, — закінчив Бендер. Паніковський гепнувся на землю, мов жаба. Враз підвівшись, він побіг з неймовірною швидкістю Бульваром Молодих Талантів, перехнябившись ще більше, ніж тоді, як ішов сюди.

— Ну, а тепер розповідайте, — промовив Остап, — яким чином цей гад порушив конвенцію і що це була за конвенція.


Розділ II
ТРИДЦЯТЬ СИНІВ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА

Ранок, що почався так клопітливо, закінчився. Бендер і Балаганов, не змовляючись, швидко пішли геть од виконкому. Головною вулицею на розсунутих селянських биндюгах везли довгу синю рейку. Такий передзвін і спів стояли на головній вулиці, що здавалося, ніби візник у рибальському брезентовому прозодягу віз не рейку, а оглушливу музичну ноту. Сонце ломилося в скляну вітрину крамниці наочних приладів, де над глобусами, черепами і картонною печінкою п'яниці, розмальованою веселими фарбами, зворушливо обнімались два кістяки. В скромному вікні майстерні штемпелів і печаток чільне місце займали емальовані таблички: «Зачинено на обід», «Обідня перерва з 2 до 3 годин дня», «Зачинено на обідню перерву», просто: «Зачинено», «Магазин зачинено», і нарешті чорна фундаментальна дошка з золотими літерами: «Зачинено на переоблік». Очевидно, ці категоричні тексти користувалися в місті Арбатові найбільшим попитом.

На всі інші події життя майстерня штемпелів і печаток відгукнулася лише однією синьою табличкою: «Чергова няня»,

Далі, одна за одною, розташувалися підряд три крамниці духових інструментів, мандолін і басових балалайок. Мідні труби, розбещено виблискуючи, пишалися на вітринних приступках, оббитих червоним коленкором. Особливо гонорився бас-гелікон. Він мав такий могутній вигляд, так ліниво вигрівався на сонці, скрутившись у кільце, що його варто було б тримати не у вітрині, а в столичному зоопарку, десь поміж слоном та змієм-полозом. І щоб у дні відпочинку батьки водили до нього дітей і казали:

«Ось, дитинко, павільйон гелікона. Гелікон зараз спить. А коли проснеться, то обов'язково почне дути в трубу». І щоб дітки дивилися на трубу великими зачудованими очима.

Іншим разом Остап Бендер звернув би увагу і на свіжо зрубані, завбільшки з добру клуню, балалайки, і на покручені на сонці грамофонні платівки, і на піонерські барабани, які своїми бадьорими фарбами стверджували думку про те, що «куля— дура, а штик — молодець», але зараз йому було не до того. Він хотів їсти.

— Ви, звичайно, стоїте над краєм фінансової прірви? — запитав він Балаганова.

— Це ви про гроші? — сказав Шура. — Грошей у мене немає вже тиждень.

— В такому разі, ви погано кінчите, молодий чоловіче, — повчально сказав Остап. — Фінансова прірва — найглибша з усіх прірв. У неї можна падати все життя. Ну, гаразд, не журіться. Все ж таки я виніс у своєму дзьобі три талони на обід. Голова виконкому полюбив мене з першого погляду.

Та молочним братам не пощастило скористатися добротою глави міста. На дверях їдальні «Колишній друг шлунка» висів величезний замок, покритий чи то іржею, чи то гречаною кашею.

— Звичайно, — з гіркотою промовив Остап, — з нагоди обліку шніцелів їдальню зачинено назавжди. Доведеться віддати своє тіло на пошматування приватникам.

— Приватники люблять готівку, — глухо заперечив Балаганов.

— Ну, ну, не буду вас мучити. Голова виконкому обсипав мене

Відгуки про книгу Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: