Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Зате набагато дешевший, — сказав дідок, підходячи до нього з великою коробкою в руках. Він підняв кришку — всередині виявилися стерильні білі бинти. — А ти в нас, як уже зазначалося, мостонавідник.

— І почому ж тоді слиз? — це питання хвилювало його: батько ніколи не згадував про те, скільки коштували медичні препарати.

— Дві кровомарки за слоїк.

— І ви вважаєте, що це дешево?

— Жир лістера коштує дві сапфірових марки.

— А сік мáківниці? — запитав Каладін. — Та я сам бачив кілька її тростин, що ростуть прямо за стіною табору! Про неї аж ніяк не скажеш, що вона, мовляв, рідкісна.

— А ти знаєш, скільки соку можна отримати з однієї рослини? — запитав фармацевт, тицяючи в нього пальцем.

Каладін мовчав. Ішлося, звичайно, не про сік, а про таке собі молочко, яке можна вичавити зі стебел. Принаймні так говорив батько.

— Ні, — зрештою зізнався він.

— Одну-єдину краплю, — сказав аптекар. — І це якщо пощастить. Він дешевший за лістеровий жир, це правда, але дорожчий за слиз. Хоча останній і дійсно смердить, мов дупа самої Охоронниці ночі.

— У мене стільки немає, — мовив Каладін.

Одна гранатова марка дорівнювала п’яти діамантовим. Викласти десятиденний заробіток за флакончик антисептика. Прародителю бур!

Провізор шмигнув носом:

— Голка та кишкова жила обійдуться у дві світломарки. Хоча б їх ти можеш собі дозволити?

— Заледве. А скільки ж за бинти? Два повновагих броами?

— Та це просто старе лахміття, яке я вибілив і прокип’ятив. Дві світлоскалки за лікоть.

— Плачу марку за всю коробку.

— Дуже добре.

Каладін поліз до кишені, щоби видобути сфери, а старий аптекар повів далі:

— Ви, лікарі, всі однакові. І пальцем не поворухнете, щоби дізнатися, звідки ж беруться ваші препарати. Розбазарюєте направо й наліво, ніби їм кінця-краю не буде.

— Людське життя не має ціни, — мовив Каладін. Одна з батькових приказок. Це була найголовніша причина, з якої Лірін ніколи не вимагав плати за свої послуги.

Хлопець дістав свої чотири марки. І застиг, побачивши їх. Лише одна все ще світилася м’яким, чистим світлом. Три інші потьмяніли, й окрушинки діаманта заледве виднілися в центрі скляних намистинок.

— От тобі й маєш, — сказав аптекар, примружившись. — Хочеш збути мені липові сфери? — і перш ніж Каладін устиг відкрити рота, той ухопив одну з них, і його рука сягнула під прилавок, чогось шукаючи. Він видобув звідти ювелірну лупу і, знявши окуляри, підніс сферу до світла. — А, ні, самоцвіт справжній. Тобі варто зарядити свої сфери, мостонавіднику. Не всі такі довірливі, як я.

— Вони світилися ще сьогодні вранці, — запротестував Каладін. — Ґаз, напевно, заплатив мені напівздохлими сферами.

Провізор заховав лупу та знову надів окуляри. Він вибрав три марки, включно з тією, що світилася.

— Можна я залишу цю собі? — попросив Каладін.

Аптекар нахмурився.

— Треба завжди мати в кишені заряджену сферу, — пояснив мостонавідник. — Щоби щастило.

— Упевнений, що тобі не треба приворотного трунку?

— Якщо мене застане темрява, матиму світло, — гнув своє Каладін. — Крім того, ви ж самі сказали, що більшість людей не такі довірливі.

Фармацевт неохоче обміняв заряджену марку на згаслу — хоча для певності й глянув на неї через лупу. Тьмяна сфера вартувала рівно стільки ж, як і заряджена. Треба було лишень залишити її надворі впродовж великобурі, і тоді резерв люмінесценції поновлювався й вона знову світилася десь із тиждень.

Каладін сховав заряджену сферу до кишені й узяв свою покупку. Тоді кивнув на прощання фармацевтові, забрав із собою Сил і вийшов на табірну вулицю.

Цього дня він провів деякий час, дослухаючись до розмов солдатів у їдальні, і дещо довідався про військові табори. Він мав би дізнатися про це ще кілька тижнів тому, але був занадто пригнічений, щоб цікавитися такими речами. Тепер Каладін був поінформований про кокони на плато, яхонтосерця в них усередині та змагання між великими князями. Він зрозумів, чому Садеас так завзято гнав своїх людей уперед, а також починав брати втямки, чому великий князь наказував повертати назад, якщо вони діставалися до плато пізніше за іншу армію. Але таке траплялося рідко. Зазвичай Садеас устигав першим, і повертатися доводилось іншим алетійським арміям, які прибували після них.

Військові табори були величезні. Сукупна кількість солдатів у різних алетійських таборах перевалювала за сотню тисяч — багатократно більше, ніж населення Гартстоуна. І це не рахуючи цивільних. Навіть польовий військовий табір притягував цілий натовп маркітантів і різноманітних шукачів пригод, а табори постійної дислокації, як-от на Розколотих рівнинах, манили їх іще дужче.

Кожен із десяти таборів розташовувався у власному кратері та був напхом напханий неймовірною сумішшю створених Душезаклиначами будівель, халуп і наметів. Декому з торговців — як, наприклад, аптекарю — ставало грошей звести дерев’яну споруду. Ті ж, хто жив у наметах, стягували їх на час бур і платили за прихисток деінде. Навіть усередині кратера буревії сильно відчувалися, особливо там, де зовнішня стіна була занизькою чи пошкодженою. А деякі місця — як-от склад деревини — узагалі залишалися незахищеними.

Вулиця кишіла звичним натовпом. Жінками в блузках і спідницях — дружинами, сестрами чи доньками солдатів, маркітантів і ремісників. Робітниками в штанях чи робах. Великою кількістю солдатів у шкіряних обладунках, зі списами та щитами. Усі як один були воїнами Садеаса. Бійці з одного табору не контактували з солдатами з іншого. Нíчого шастати кратером чужого ясновельможного — хіба що ти йдеш у справах.

У замішанні Каладін похитав головою.

— Що? — запитала Сил, опускаючись йому на плече.

— Я не очікував, що тут пануватиме такий розлад між таборами. Гадав, що всі вони є єдиним королівським військом.

— Де люди, там і розлад, — зауважила спрен.

— Що ти маєш на увазі?

— Усі ви по-різному думаєте та по-різному чините. Ніхто більше так не робить: тварини поводяться схоже, і, у певному сенсі, всі спрени є, по суті, одним індивідуумом. Звідси й виникає гармонія. Але це не про вас: складається таке враження, що навіть двійко людей не можуть просто домовитись — ніколи й ні про що. Весь світ чинить по-людськи, окрім самих людей. Можливо, саме тому ви так часто хочете вбивати один одного.

— Але не всі спрени діють однаково, — сказав Каладін, відкриваючи коробку й засовуючи кілька бинтів до кишені, яку нашив