Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Це я, - показав він на портрет, підморгуючи теж, - Ґільдерой Локарт, кавалер ордена Мерліна третього ступеня, почесний член Ліги захисту від темних сил і п'ятиразовий володар призу «Відьомського тижневика» за найчарівнішу усмішку! Але мова не про це. Я ж не завдяки усмішці зумів позбутися Баби-Яги з Бендона!

Він зробив паузу, чекаючи, що всі засміються; кілька учнів непевно усміхнулися.

- Бачу, ви всі придбали повний комплект моїх книжок - дуже добре. Я так подумав, що для початку проведемо сьогодні невеличкий іспит. Нічого страшного - просто перевіримо, наскільки уважно ви читали їх, чи все зрозуміли.

Роздавши запитання, він повернувся до учнів:

- Маєте тридцять хвилин. Можна починати - вперед!

Гаррі глянув на список:

1. Який улюблений колір Ґільдероя Локарта?

2. Яка заповітна мрія Ґільдероя Локарта?

З. Яким, на вашу думку, є найбільше досягнення Ґільдероя Локарта?

І так далі, в тому ж дусі, понад три сторінки тексту, що закінчувалися таким запитанням:

54. Коли день народження Ґільдероя Локарта і яким був би ідеальний дарунок для нього?

Через півгодини Локарт зібрав усі відповіді і переглянув їх на очах усього класу.

- Отакої! Майже ніхто з вас не пам'ятає, що мій улюблений колір - бузковий. Я про це згадую в «Сніданку зі сніговою людиною». Декому також не завадить уважніше перечитати «Перерви з перевертнями», там у дванадцятому розділі чітко сказано, що ідеальним дарунком для мене була б гармонія між чарівниками й усіма простими людьми. Проте я не відмовився б і від пляшки старого віскі «Оґден»!

Локарт знову пустотливо підморгнув учням. Рон дивився на нього з таким виразом, ніби не вірив своїм очам; Шеймус Фініґан і Дін Томас, які сиділи спереду, аж тряслися від ледве стримуваного сміху. А от Герміона захоплено слухала Локарта і мало не підскочила, коли він назвав її ім'я.

- Але міс Герміона Ґрейнджер знала, що моєю заповітною мрією є звільнення світу від зла і завоювання ринку зіллям для догляду волосся моєї власної марки. Молодчина!.. До речі, - він переглянув її аркуші з відповідями, - прекрасна робота!.. Де міс Герміона Ґрейнджер?

Герміона піднесла тремтячу руку.

- Чудово! - засяяв Локарт, - просто чудово! Десять очок Ґрифіндору! Ну, а тепер - до роботи!

Він нагнувся під столом, а тоді поставив на нього велику, накриту рядниною клітку.

- Отож - увага! Мій обов'язок - озброїти вас проти найжахливіших створінь чаклунського світу! У цій кімнаті ви можете зіткнутися зі своїми найгіршими страхами. Але знайте: поки я тут - вам ніщо не загрожує. Я вас тільки попрошу зберігати спокій.

Гаррі визирнув з-за книжкової барикади, щоб краще побачити клітку. Локарт узявся рукою за ряднину. Дін і Шеймус перестали сміятися. Невіл зіщулився на своєму сидінні в передньому ряду.

- І ще прошу вас не кричати, - тихо сказав Локарт. - Бо це може спровокувати їх.

Учні затамували подих, а Локарт стягнув ряднину.

- Ось, - вимовив він драматичним голосом. - Щойно піймані корнуольські ельфи.

Шеймус Фініґан не зміг стриматися. Він так явно реготнув, що навіть Локартові той звук не міг видатися нажаханим вигуком.

- Що? - усміхнувся він Шеймусові.

- Ну, але ж вони... не такі вже й небезпечні, правда? - давився сміхом Шеймус.

- Не будь таким певним! - роздратовано погрозив йому пальцем Локарт. - Іноді то такі чортенята, що о-го-го!

Ельфи були яскраво-сині й завбільшки десять - дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у вухах закладало. Не накриті рядниною, вони почали галасувати, підстрибувати, торохкотіти по ґратах і химерно кривлятися перед учнями.

- Гаразд, - голосно мовив Локарт. - Побачимо, як ви з ними впораєтесь! - І відчинив клітку.

Зчинилося пекло. Ельфи кулями розлетілися навсібіч. Двоє з них схопили Невіла за вуха й підняли його в повітря. Деякі миттю вискочили через вікно, засипавши розбитим склом задні парти. Інші почали нищити все у класі значно ефективніше, ніж то зробив би розлючений носоріг. Вони хапали чорнильниці, поливаючи все чорнилом, Роздирали на клоччя книжки й папери, зривали зі стін картини, перевертали смітнички, жбурляли в розбите вікно портфелі й підручники. За кілька хвилин півкласу ховалося під партами, а Невіл висів на люстрі під стелею.

- Ану заженіть їх назад, заженіть їх, це ж тільки ельфи! - крикнув Локарт.

Він закотив рукави, махнув чарівною паличкою й заволав: «Пескі-Піксі-Пестерномі!»

Замовляння не мало жодного результату; якийсь ельф вихопив паличку з Локартових рук і теж викинув її у вікно. Локарт аж задихнувся і ледве встиг сховатися під столом, щоб його не розчавив Невіл, який щойно зірвався з люстри.

Задзвонив дзвоник і всі, мов несамовиті, кинулися до виходу. Стало трохи тихіше, а Локарт, підводячись, побачив Гаррі, Рона й Герміону, що були вже майже біля дверей, і сказав:

- Ну що ж, вас я попрошу посадити решту ельфів назад до клітки. - Пройшов повз них і швидко зачинив за собою двері.

- Бачите, який він! - обурився Рон, коли один із неспійманих ельфів боляче вкусив його за вухо.

- Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, - пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.

- На практиці? - здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував на безпечній відстані, висолопивши язика. - Герміоно, та він навіть не знав, що робить!

- Дурниці! - заперечила Герміона. - Ти ж читав його книжки - бачив, скільки він зробив дивовижного?

- Каже, що зробив, - скривився Рон.

- РОЗДІЛ СЬОМИЙ -

Бруднокровці і бурмотіння

Кілька наступних днів, угледівши в коридорі Ґільдероя Локарта, Гаррі куди-небудь ховався. Важче було уникати Коліна Кріві, що, здається, вивчив напам'ять Гаррін розклад. Ніщо так не тішило Коліна, як можливість запитати шість-сім разів на день: «Гаррі, як ти?» - і почути у відповідь: «Привіт, Коліне», хоч яким роздратованим міг бути голос Гаррі.

Гедвіґа ще й далі сердилася на Гаррі за ту злощасну автомобільну подорож, а Ронова чарівна паличка й досі функціонувала абияк. Вона перевершила саму себе, коли в п'ятницю на уроці замовлянь вихопилася Ронові з рук