Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

— Але я не знаю, як той, хто не є Вершником, може навчитися магії, — чесно зізнався Ерагон. — Адже це зовсім не те, чого вчили мене. — Роззирнувшись навкруги, він знайшов плоский круглий камінь і кинув його Роранові. Той упіймав камінь лівою рукою. — Спробуй оце: зосередься на тому, щоб підняти камінь бодай на фут у повітря, й скажи: «Стенр, рейза».

— Стенр, рейза?

— Саме так.

Роран похмуро зиркнув на камінь, що лежав у нього в долоні. Тепер Роран виглядав майже так само, як Ерагон під час своїх перших тренувань. Вершник навіть трохи засумував за тими днями, коли навчався в Брома. Роранові брови зійшлися на переніссі, губи скривились, й він гаркнув: «Стенр, рейза!» — з такою силою, що Ерагон на мить повірив, що камінь зараз і справді злетить у повітря.

Проте нічого такого не сталося.

Тоді Роран напружився ще дужче й повторив свій наказ: «Стенр, рейза!»

Та камінь знову навіть не ворухнувся.

— Продовжуй тренуватися, — мовив Ерагон, — це єдине, що я можу тобі порадити. Але, — багатозначно звів він палець догори, — якщо тобі пощастить, то відразу ж скажи мені, а якщо мене не буде поруч, тоді якомусь іншому чарівникові. Бо коли ти почнеш експериментувати з магією, не розуміючи її правил, то можеш убити себе й усіх, хто буде поруч. І запам'ятай найважливіше: якщо ти накладеш закляття, яке потребує аж надто багато енергії, то помреш. Не берись за те, чого не можеш, наприклад, не пробуй воскресити небіжчиків чи щось подібне, гаразд?

Роран мовчки кивнув, продовжуючи поглядати на камінь.

— До речі, я згадав іще дещо важливе, що тобі неодмінно слід запам'ятати, але це не стосується магії.

— Справді?

— Так, тобі слід приховувати свої думки від Чорної Руки, Ду Врангр Гата й таких, як вони. Адже ти знаєш надто багато речей, які можуть зашкодити варденам. Тож дуже важливо, щоб ти навчився приховувати свої думки, щойно ми повернемось. Розумієш, доки ти не навчишся захищатися від вивідачів, ані Насуада, ані я, ані будь-хто інший не наважиться довірити тобі те, що може допомогти нашим ворогам.

— Це зрозуміло, але чому ти згадав Ду Врангр Гата, адже вони служать тобі й Насуаді?

— Так, служать, але навіть серед наших спільників знайдуться такі, хто залюбки віддасть правицю, — юнак скривився, згадавши нещодавній ритуал, — аби вивідати наші плани й секрети. І твої так само. Ти став кимось, Роране, частково завдяки своїм учинкам, а частково завдяки тому, що ми родичі.

— Я знаю… Ти навіть не уявляєш, як це дивно, коли тебе шанують ті, кого ти ніколи в житті не бачив.

— Саме так воно й є, — Ерагон хотів був розповісти ще дещо важливе, проте спинився й вирішив, що зробить це якось іншим разом. — Тепер, коли тобі відомо, як це, коли один розум торкається іншого, може, ти й сам навчишся розширювати межі своєї свідомості.

— Знаєш, я не певен, що хотів би це вміти.

— Зараз це не має значення, оскільки ти можеш ніколи цього не навчитися. Проте будь-коли, перш ніж марнувати час на навчання, обов'язково подбай про власний захист.

Двоюрідний брат здивовано звів брови.

— Як це?

— А так. Вибери щось: звук, образ, емоцію, що завгодно, а тоді дозволь цьому «щось» перебувати у твоїй свідомості доти, доки воно не витіснить усі інші думки.

— Оце й усе?

— Роране, це не так просто, як ти гадаєш. От спробуй, а коли будеш готовий, дай мені знак, і я гляну, що в тебе з того вийшло.

Минув якийсь час, і Роран клацнув пальцями. Тоді Ерагон спробував проникнути в думки двоюрідного брата, намагаючись дізнатись, чого той досягнув.

Та раптом Ерагонова свідомість наштовхнулась на міцну стіну, зведену зі спогадів Рорана про Катріну, й зупинилася. Він не міг знайти ані її підніжжя, ані жодної шпаринки й був геть безсилий. Тієї миті все єство Рорана зосередилось на його почуттях до Катріни. І цей захист був такий потужний, що Ерагон нічого не міг удіяти. У розумі Рорана була тільки Катріна й більше нічого, за що б Ерагон міг зачепитися й використати це, щоб контролювати брата.

Роран поворухнув лівою ногою, і дерево під ним жалібно застогнало. І тієї ж миті стіна, об яку бився Ерагон, розлетілась на безліч шматочків, бо Рорана відволікли сторонні думки: «Що це… Чорт забирай! Не зважай, бо він прорветься. Катріна… пам'ятай про Катріну. Не зважай на Ерагона. Тієї ночі, коли вона згодилась вийти за мене заміж, запах трави та її волосся… Це він? Ні! Зосередься! Не…»

Скориставшись Рорановим сум'яттям, Ерагон кинувся вперед і силою власної свідомості знерухомив його, перш ніж він знову встиг звести захисну стіну.

«Ти зрозумів головну ідею», — сказав Ерагон, а вийшовши зі свідомості Рорана, мовив уже вголос: «Але ти маєш навчитися бути зосередженим навіть тоді, коли перебуватимеш у вирі битви. Ти маєш навчитись думати не думаючи… звільнити себе від усіх надій та сподівань і зберігати тільки ту думку, яка є твоєю зброєю. Ельфи навчили мене однієї дуже корисної речі: потрібно пригадати якусь загадку, віршик або пісню. І якщо в тебе буде те, що можна повторювати безліч разів, тобі стане значно легше захистити свою свідомість від вторгнення».

— Я буду наполегливо тренуватись, брате, — пообіцяв Роран.

— Ти справді її любиш? — спитав Ерагон тихим голосом, і його запитання нагадувало більше ствердження, оскільки відповідь була аж надто очевидною… юнак навіть не був певен, що про це взагалі слід говорити. Звісно, колись давно брати охоче обговорювали принади молодих панночок Карвахола, проте жодного разу серйозно не говорили про кохання. — Як це сталося?

— Вона мені сподобалась. До чого тут подробиці?

— Та годі тобі, — мовив Ерагон, — я був занадто злий, аби питати про це до того, як ти вирушив у Терінсфорд, а ми не так уже й часто бачимось, якщо не зважати на ті чотири дні, які ми провели разом. Мені просто цікаво.

Роран потер скроні, і шкіра довкола його очей вкрилася зморшками.

— Правду кажучи, розповідати майже нема про що. Я завжди щось відчував до неї, але це не було так важливо, аж доки я не став чоловіком. Та після обряду я почав думати, із ким би мені одружитися й кого б я хотів бачити матір'ю своїх дітей. Під час одного з наших приїздів