Жахослов - Стівен Джонс
Це були не звичайні посмертні зображення, а жорстокі чорно-білі репродукції, які в невблаганних подробицях відтворювали все, що зробили з убитими, всі жахливі сліди наруги, викарбувані чимось гострим на тілах жертв.
– Сер?
– Чого тобі? – Мейкпіс не дивився їй у вічі.
– Щодо Неда, сер. Тобто, Воткінза… він хворий. Я бачив його на Коммершіал-стрит, і він пішов додому, сер.
– Ну, і якого дідька ти ні слова не сказав раніше? – гарикнув він, і вона змовкла, доки він не глянув на неї і, впіймавши вираз її обличчя, зрозумів, що вона не могла виявити слабкість товариша-полісмена перед його колегами. Він неохоче кивнув.
– Гаразд. Що-небудь ще? Що-небудь важливе?
У ніч подвійного вбивства, коли він знайшов Кіт побитою й закривавленою в Даффілдз-Ярд, Мейкпіс поводився дбайливо. Він виявляв доброту. Тепер же він тримався відчужено й роздратовано. І ця зміна, як припустила Кіт, була зумовлена не так загибеллю Ліз Страйд, як тяжкими наслідками провалу Кіт у вигляді смерті Кеті Еддоуз.
Вона закусила губу, не знаючи, що сказати і що спитати. Мейкпіс пронизав її поглядом, звузивши очі.
– Касвелле, ти ще чогось хочеш?
Вона повільно похитала головою, напружено моргаючи.
– Ні, сер, нічого. Лише одне: мені шкода. Я справді намагався, сер.
– Тоді зроби що-небудь корисне. – Його голос раптом потеплішав, у ньому почулася стримувана м’якість. – Іди й поговори із чоловіками Страйд і Еддоуз, чи кого вони там мали замість чоловіків.
– Хіба їх ще не допитали, сер?
– Так, але цим займався Ейрдейл, тож можеш собі уявити, що із цього вийшло. А тобі, можливо, вдасться витрусити з них що-небудь. Рушай, доки я не передумав і не відправив тебе мити камери.
– Слухаюся, сер. – Це, звісно, клопітка робота, подумала Кіт, але це було не найгірше, що він міг для неї вигадати. До того ж вона допомогла би установити певного роду зв’язок між жінками, окрім їхньої професії.
Його голос зупинив її.
– Касвелле?
– Так, сер?
– Це була не твоя провина. – Слова були сказані неохоче, і все ж він наче радий був позбутися цього тягаря на серці. – Незалежно від того, що відбувається тепер, те, що сталося минулої ночі, було не твоєю провиною. І, якщо чесно, нам дуже пощастило, що ми не втратили й тебе також.
Кіт не відповіла. Їй здалося, що він бреше, але її горло стиснуло від розчулення. Вона не зводила очей зі стіни доказів, вдивляючись в обличчя, рани, усвідомлюючи втрати. Тут було не лише четверо загиблих, чий убивця, на думку Келлі, полював за їхньою силою: Ніколз, Чепмен, Страйд і Еддоуз. Інші – Емма Елізабет Сміт і Марта Тебрам, Енні Міллвуд і Ада Вілсон – з точки зору Кіт, стояли окремо. Їй здалося, що вона бачить спосіб натякнути Мейкпісу на зв’язок між жертвами, не згадуючи слова «відьми». Спосіб змусити його знову сприймати її всерйоз. Вона глибоко вдихнула, не наважуючись порушити їхню крихку мирову угоду.
– Вони різні, сер.
Мейкпіс подивився на неї, здивовано звівши брови.
– Різні?
– Початкові жертві, сер, вони не такі, як останні чотири. Перших чотирьох пограбували й закололи ножем, а не порізали й розшматували. Сміт і Міллвуд ще принаймні деякий час залишались живими. Ада Вілсон жива й досі, і впевнено вказує на того ж гренадера, що підозрюється у вбивстві Тебрам. Ми просто не можемо отримати жодного доказу, бо його дружки і далі забезпечують йому алібі.
Мейкпіс кивнув, заохочуючи її вести далі, і вона зібралася з духом.
– Але останні чотири, сер, вони інакші. Персні Чепмен зникли, але в неї залишилися гроші в гаманці – ми вважаємо, що від її останнього клієнта, але, можливо, то були гроші з ломбарду, куди вона заклала свої прикраси. Хай би хто її вбив, він не взяв її гаманця – що, як він узагалі не дбав ані про персні, ані про гроші, тому що він полював не за цим? Ми знаємо, що він взяв від Ніколз, Чепмен і Страйд, сер, і то були шматки плоті. Як щодо Еддоуз, сер? Нед казав, її дуже сильно пошматували.
Мейкпіс сказав:
– Її обличчя було цілковито спотворене, живіт розрізаний, ліва нирка зникла.
Кіт відчула, як підступає нудота, сковтнула її і повернулася до обґрунтування своєї думки.
– Вони не узгоджуються між собою, сер. Ці злочини скоєні різними людьми: перші чотири – двома, може, навіть трьома різними вбивцями з метою пограбування, а жінки загинули, тому що чинили опір. Друга серія вбивств – наших дівчат – скоєна одним-єдиним злочинцем, окремо від інших, з більш дивною й темною метою.
– І що це за мета, Касвелле?
– Якби я знав, сер, ми могли би просунутися значно швидше.
Мейкпіс довгим важким поглядом дивився на Кіт, потім знов перевів очі на стіну. Повільно підійшов до неї й почав тасувати фотографії й списки, по-новому розділивши їх на дві групи, по чотири справи в кожній. Кіт відчула піднесення – її душі торкнувся легкий промінь надії.
– Хіба ти не маєш опитувати людей, Касвелле?
ІХ
Раннього вечора Кіт прямувала до подвір’я Церкви Христової. У саму церкву входити вона не стала, натомість, пройшовши крізь арку, якою наче роки тому вела її Келлі, рушила до невеличкого скупчення фігурок у дальньому кутку, що тіснилися посеред могильних плит. Їхні вкриті плащем плечі були злегка притрушені снігом.
Група із семи жінок помітила Кейт і почала розповзатися, наче стривожений рій. На щастя, жодна не намагалася – а може, просто не могла – тікати, тож вона пришвидшила кроки й зуміла схопити за руку найближчу. Жодна із жінок не зупинилася, щоб допомогти товаришці – останнім часом дух сестринства сильно занепав, зазначила Кіт.
Жінка із жорстким рудим волоссям, без передніх зубів, зі шрамом, що перетинав лівий кутик губ, плювалася й шипіла, і Кіт уже хотіла дати їй ляпаса, а тоді збагнула, що, мабуть, провела забагато часу серед чоловіків, якщо вважала це виходом із ситуації.
– Елайзо Купер, поводься пристойно, інакше проведеш ніч у буцегарні, подобається тобі це чи ні, – сказала Кіт, і та начебто заспокоїлася – хоча надворі було так холодно, що Кіт не здивувало б, якби повія виявилась не проти безкоштовного ліжка, чотирьох
