Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

— За дружину візьму,— одразу ж вирішив Утилуку і широко посміхнувся, зовсім забувши про собаку, що вчепилась у філейну частину.

Малюк явище Елани теж помітив, тому розумно виплюнув недогризену здобич і сховався за перевернутим столом. Адже Малюк був дуже розумним, на відміну від Утилуку.

Богиня погладила по голові чадо, підморгнула некроманту і з подивом подивилась на новоявленого нареченого.

— Що? — спитала вона так, ніби не повірила своєму щастю.

І Утилуку відразу вирішив підтвердити серйозність своїх намірів.

— Такій жінці потрібний захист, — сказав він, прийнявши величну позу і закинувши сокиру на плече. — Бо кохання — слабка сила, а у воїнів вона сильна.

— Що? — знову перепитала Елана, намагаючись зрозуміти, що ж це за таке недорозуміння.

— Світла сила — завжди слабша за темну, — повчально повторив Утилуку колись підслухане. — Кохання сила світла, війна та полювання — темна. І мій захист такий жінці потрібний. Я навіть твою смертну дочку візьму до молодших дружин, щоб вас не розлучати. Я добрий.

І недоумок розплився в посмішці.

— Мою дочку?! — змією зашипіла Елана, у якої дочок було багато, але жодній б вона не побажала такого чоловіка. — Світла сила?! Та ти знаєш, що часом творять в ім'я кохання?! Твоя війна лише частина того, що може статися через неї. Світла сила… Зараз я покажу тобі світлу силу.

А наступної миті навколо жінки мрії Утилуку спалахнуло чорне полум'я і він зрозумів, що кудись летить, причому окремо від сокири і ногами вперед. Далеко правда, не долетів — звалився на знайому купу картопляних шкірок, прямо перед носом здивованого щура.

— Ось твоя кохана, ідіот! — зловтішно прогриміли небеса голосом Елани і Утилуку зненацька зрозумів, що зовсім йому не потрібні біляві жінки з грудьми та стегнами. Тому що сірий звір набагато привабливіший.

***

— Вітаю, друже, ти влип, — душевно сказав вовк Луї, коли всі, навіть Елана у своєму зухвалому вбранні, йшли з розгромленого ресторанчика до знайомого бару. Їх навіть затримувати і вимагати компенсації за збитки ніхто не спробував, мабуть, побоялися зв'язуватися зі світлою силою кохання.

Луї знизав плечима. В нього була сімейна впертість і відступати тільки тому, що хтось кудись полетів, пробивши дурною головою дірку в стелі, він не збирався. Хоча сила кохання і його вразила, якось він інакше це почуття уявляв.

— Так, — сказала богиня, коли всі прийшли в бар, і суворо подивилася спочатку на бармена, а потім на Малюка і Мурзика, що їхав на ньому верхи. — Фамільяр, до хазяйки на коліна, пес, щоб сидів поряд з Міррет, удвох ви зійдете за одне слабеньке божество. Працівник, сиди, де сидиш і не підходь до нас, щоб не відбувалося.

Бармен з розумінням кивнув і з цікавістю подивився на телевізор, де гарненька легкоатлетка якраз у сповільненому повторі метала спис. Клієнти в цей бар приходили різні, іноді дуже дивні і втручатися в їхні справи він точно не збирався.

А потім вони складали столи разом, щоб вийшов один великий, а Елана про щось шепотілася з Ягою. І поводилися вони одна з одною, наче були давніми знайомими.

— Ні, я не можу, — нарешті промовила богиня голосно. — У мене незрівнянно більше сили, ніж треба, а віддати лише крихітну частину я можу не зуміти. Міррет та синка Цербера вам вистачить. Вони обидва напівбоги, з перспективою стати богами. Цього достатньо. А я поки краще захист вибудую, щоб хтось на зразок того недоумка з сокирою не втрутився. Цього разу недоумок може бути сильнішим і влізе в зовсім невідповідний момент.

Яга подякувала, чомусь обізвавши богиню колегою, і Елана, поцілувавши Міррет у маківку і попросивши нічого не боятися, вийшла на вулицю.

— Сідаємо, — веліла Яга і перша сіла, покликавши Мурзика, котрий задивився в телевізор. — Жаба, вилізай з кишені і перебирайся до водяного, ви разом представлятимете стихію води. Вовк, ти маг повітря?

— Так, — підтвердив Варен.

— От і добре, сідай поруч із Фіністом, — веліла Яга. — У нього теж повітряна магія, але слабенька, нічого, крім крил, йому дати не здатна. Диво-птаха, ти в нас вогонь, його в тобі дуже багато, хоч ти й не вмієш ним користуватися. Молода, мабуть, ще. Чи віриш у вигадки, що фенікси своєю силою керувати не можуть?

— А вони можуть? — щиро здивувалася Дженні.

— Можуть, якщо навчаються, — сказала Яга. — Тепер ви, тато і донька, як розумієте, ви у нас триматимете землю. І тобі, п'яниця, соромно має бути, бо нічому тямущому ти свою кровинку так і не навчив.

— Вона надто молода, — невпевнено сказав Аркалель.

— Але ж не дурна, — буркотливо сказала Яга. — Тож ти сам винен, що триматимеш і свою силу, і доччину. Так тобі й треба. Так, далі, смерть у нас — ось цей милий юнак, із надто життєлюбним для смертоводів поглядом. А я з Василиною, йому в рівновагу, будемо життям. Зцілювати та повертати ми вміємо. І це, діти, називається — чародійське коло. Його дуже складно зібрати, бо не кожному дано зустріти на своєму шляху навіть половинку бога. Зате, якщо це зробити виходить, можна сфокусувати загальну силу в одній точці, наприклад, на цій вазі і побажати.

— Що побажати? — запитав розумний Луї.

— Те, що сила, котра отримала свободу, не відмовиться зробити. У минулому колі я з колегами намагалася створити бога, а отримали ми абсолютно безсмертного мага. Цього разу… ох, не хочу давати комусь таку силу, я надто стара і тепер розумію, що Кощій не найгірше, що могло вийти з того немовляти.

— А якщо дати силу місцю? — запитав Луї.

— Місцю? — зацікавилася Яга.

— Ага, є в моєму світі такі міфи — про магазин, який щорічно з'являється у різних містах і продають там чарівні речі. Про поїзд, який напередодні Різдва може відвести туди, де здійсняться всі бажання, і про інший поїзд, до якого сідати не можна, бо їхати там будеш вічність і не зможеш вийти. Навіть фільм бачив про бар, у якому якийсь чоловік міг, за бажанням клієнта, виправити якийсь ключовий момент у його житті.