Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Та звичайно ж!

Гаррі відволікся від думок і глянув на них. Це ж було безпрецедентно - щоб Рон прочитав книжку, про яку не знала Герміона. Але Рона теж спантеличили їхні здивовані погляди.

- Та перестаньте! Усі старі дитячі казки написав Бідл! «Фонтан фортуни»... «Чаклун і горщик-стрибунець»... «Бебіті Ребіті та її реготлива кукса»...

- Що-що? - захихотіла Герміона. - Яка остання назва?

- Та ну вас! - розгублено подивився Рон на Гаррі й Герміону. - Невже ви не чули про Бебіті Ребіті?..

- Роне, ти добре знаєш, що нас виховували маґли! - урвала його Герміона. - Коли ми були маленькі, нам не читали цих казок, нам розповідали про «Білосніжку й семеро гномів» чи про «Попелюшку»...

- Це що, якась хвороба? - перепитав Рон.

- То це дитячі казки? - уточнила Герміона, знову нахиляючись над рунами.

- Ага, - непевно підтвердив Рон, - тобто всі знають, що ці старі казки колись переповів Бідл. Не знаю, які були оригінальні версії.

- Цікаво, чому Дамблдор подумав, що мені треба їх прочитати?

Щось хруснуло на сходах унизу.

- Мабуть, це Чарлі, поки мама спить, хоче крадькома відростити собі волосся, - нервово припустив Рон.

- Але нам і так пора вже лягати, - прошепотіла Герміона. - Не можна ж завтра проспати, бо буде біда.

- Не можна, - погодився Рон. - Жорстоке потрійне вбивство, скоєне матір’ю молодого, може трохи зіпсувати загальний святковий настрій. Я вимикаю світло.

І він клацнув світлогасником відразу, як Герміона вийшла з кімнати.

- РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ -

Весілля

Назавтра о третій годині дня Гаррі, Рон, Фред і Джордж стояли в саду біля великого й білого весільного шатра, очікуючи прибуття гостей. Гаррі випив величеньку дозу багатозільної настійки і став двійником рудого маґлівського хлопця з місцевого села Отері-Сент-Кечпола, у якого Фред замовлянням-викликанням викрав кілька волосинок. Задум був представляти Гаррі як «кузина Барні» й вірити, що серед численної родини Візлів він якось замаскується.

Усі четверо стискали в руках схеми розсаджування гостей, щоб допомагати людям знаходити їхні місця. Сила-силенна офіціантів у білих мантіях та музик у золотих піджаках прибула ще з годину тому, і всі ці чаклуни тепер сиділи недалечко під деревом. Гаррі бачив, як над ними розвівається синя хмарка люлькового диму.

За спиною в Гаррі, крізь вхід у шатро, виднілися численні ряди легких золотистих стільців, розставлених по обидва боки довжелезної багряної килимової доріжки. Стовпи, що підпирали шатро, були обвиті білими й золотими квітами. Фред і Джордж почепили величезну в’язку золотих повітряних кульок прямісінько над тим місцем, де Білл і Флер незабаром мали стати подружжям. Надворі ліниво кружляли над травичкою та живоплотом метелики й бджоли. Гаррі почувався доволі незручно. Маґлівський хлопець, чиєї подоби він набрав, був трохи гладший за нього, і через те у вечірній мантії в розпал спекотного літнього дня йому було гаряче й тісно.

- Коли я женитимусь, - Фред осмикнув комір мантії, - то не звертатиму уваги на такі дурниці. Одягнете, що захочете, а маму я зачарую повним тілов’язом, поки все не закінчиться.

- Зранку вона ще була порівняно нічого, - зауважив Джордж. - Трошки поплакала, що немає Персі, але кому він тут потрібен? Ой, щоб я провалився, повна готовність... вони вже йдуть.

Прямо з повітря в дальньому краю двору почали з’являтися яскраві барвисті постаті. За кілька хвилин сформувався весільний кортеж, що звивистою змійкою посунув через садок до шатра. Екзотичні квіти й зачаровані пташки тріпотіли пелюстками й крильцями на капелюшках чарівниць, а на краватках чаклунів виблискувало коштовне каміння. Збуджений гамір дедалі голоснішав, поступово заглушуючи дзижчання бджіл, коли процесія наблизилась до шатра.

- Розкішно, я здається бачу кілька кузин-віїл, - витягував шию Джордж, щоб краще роздивитися. - їм треба допомогти збагнути наші англійські звичаї, я цим займуся...

- Не спіши, Безвушко, - сказав Фред, рвонув повз зграйку середніх літ відьом, що йшли на чолі процесії, і запропонував: - «Ось... permettez-moi щоб assister vous», - парочці симпатичних французьких дівчат, які захихотіли й дозволили йому завести їх у шатро. Джорджеві довелося відводити відьом середніх літ, Рон запропонував свої послуги старому міністерському колезі містера Візлі Перкінсу, а Гаррі дісталася стара глухувата пара.

- Здоров був, - пролунав знайомий голос, коли він знову вийшов з шатра й побачив попереду черги Тонкс і Люпина. З такої оказії вона стала білявкою. - Артур нам сказав, що тебе можна впізнати по кучерявому волоссю. Вибач, що вчора втекли з дня народження, - додала вона пошепки, поки Гаррі вів їх по проходу. - У міністерстві зараз панують антивовкулацькі настрої, і ми подумали, що наша присутність тобі зашкодить.

- Та нічого, я все розумію, - сказав Гаррі, звертаючись не стільки до Тонкс, як до Люпина. Люпин на мить усміхнувся, та коли вони відвернулися, Гаррі побачив, що його обличчя знову набрало нещасного вигляду. Він не міг цього збагнути, але не було коли заглиблюватись - через Геґріда стався певний збій. Переплутавши Фредові вказівки, він замість сісти на магічно збільшене й зміцнене крісло в задньому ряду, втелющився одразу на п’ять стільців, і вони тепер нагадували купу розкиданих золотистих сірників.

Поки містер Візлі ремонтував стільці, а Геґрід горлав, просячи вибачення у всіх, хто його слухав, Гаррі поспішив до входу, де побачив Рона віч-на-віч з чаклуном надзвичайно ексцентричного вигляду. Він був трохи косоокий, з довгим, до плечей, білим волоссям, що нагадувало цукрову вату, в шапочці з китицею, що теліпалася перед носом, та в мантії яєчного кольору, від якої аж мерехтіло в очах. На шиї, на золотому ланцюзі, виблискував якийсь чудернацький знак, схожий на трикутне око.

- Ксенофілій Лавґуд, - простяг він руку Гаррі, - ми з дочкою живемо тут, за горою, тож дуже люб’язно з боку добрих Візлі, що вони нас запросили. Здається, ти знаєш мою Луну? - запитав він Рона.

- Знаю, - відповів Рон. - А що, вона не з вами?

- Вона затрималась у вашому чарівному садочку привітатися з гномами, ними там аж кишить! Як мало чаклунів розуміє, скільки цікавого можна навчитися в мудрих гномиків... або, якщо називати правильно, «ґернумблюсів ґарденсадних».

- Наші знають багацько лайок, - сказав Рон, - але то їх, мабуть, навчили Фред і Джордж.

Гаррі саме заводив у шатро групу ворожбитів, коли до нього підбігла