Казки Чаробору - Ольга Соболєва

Поки трійця пригощалася випічкою, Ярослава з цікавістю поглядала на узлісся.

- Поки не підете, Орест не з'явиться, - сказала Осока. - Він дуже не любить, коли його бачать таким. Навіть ми намагаємося піти подалі під воду, щоб не бентежити його.

- Може й не можна так казати, - підтримала розмову Аїра, - але йому хоч трохи та пощастило. Веселка наша тут стоїть, поряд. Її відвідати можна. А куди Калинка поділася, ніхто не знає.

Інші русалки згідно закивали, а Ярослава поцікавилася, хто це така.

Охаючи та ахаючи, що дівчина зовсім не знає плітки Чаробора, русалки розповіли неймовірну історію про мавку.

***

...Сумно зітхаючи, Калинка сиділа на самому краю святкової галявини. Поки всі пустували й танцювали, їй хоровод був заборонений. Кого за руку не візьми – усі з прикрасами ходять, а мавці будь-який метал нещадно палив шкіру. Та й вогонь тягнувся в її бік, неначе намагався знищити тендітне тіло. З нізвідки вискочив щупленький чорний злидень. Перебираючи маленькими козлячими ніжками, він глумливо затараторив:

- Он як твій наречений танцює в хороводі! Гарний, що перелесник! А дівкам-то, як подобається… Ой, вкрадуть. Точно вкрадуть.

- Іди геть! - крикнула Калинка і розплакалася.

- Не реви дурепа, а на болото йди. Там відьма тобі допоможе.

- Вигадки все це! Небилиці, щоб місцевих у драговину не пускати. Ну, мешкала за старих часів чаклунка там. Так коли це було? Одні вигадки залишилися та оповідки!

- Стільки років у лісі прожила, а така недолуга. Її Ягинішна намагалася вижити звідси, ось та й сховалася. Чугайстру з русалкою хто втекти допоміг, га?

- То вони втекли? - очі Калинки засвітилися вогником надії.

- Ну, а куди ж поділися? Відьма тільки до людей зла, а нас вона любить. Ти її ввічливо попроси, допомогу в халупі запропонуй у подяку, чи якусь дрібничку. Ну, чого тобі, дурепо втрачати? А ні, то віддай нареченого свого іншим – спасибі скажуть.

Калинка схопилася на ноги:

- Не віддам! Куди йти?

- Та ясна річ, у саму середину болота. Біжи, чекає, мабуть, уже тебе.

Навіть не подякувавши злидню, мавка рвонула до лісу. Дорогу до драговини вона знає. Але на краю болота лісова царівна забарилася - як же їй у середину пройти? Болотянки та утопленики гостю непрохану легко під воду затягнуть. Вічне протистояння, так би мовити, світлих та темних сил.

З очеретів спалахнули зелені вогники і вишикувалися в ряд. Невже відьма і справді її чекає? Пробравшись купиною до невеликої галявини, Калинка застигла на місці. Мавку там чекала не старенька відьма, а високий чорнявий чоловік. Лісова царівна навіть ахнула - настільки гарний, хоч і блідий був той.

- А де в-відьма? – тихенько озвалася Калинка.

- Я за неї, - блиснув білою усмішкою чоловік. - Проси, чим допомогти.

Мавка здивовано охнула. Не збрехав таки злидень, а ось Ягинішна явно обдурила. Ну і нехай! Натомість тепер їй світить щастя. Калинка висказалася, як на духу, і тихо завмерла, чекаючи на відповідь чаклуна.

- Та не біда це зовсім, - обізвався чоловік. - Іди і живи зі своїм обранцем, а я тобі зілля одне передам пізніше. Допоможе з силою розлучитися і отримати вічне кохання.

– А яка плата? - несміливо поцікавилася мавка.

- Та дрібниці, - хмикнув чаклун. - Віддаси мені найперше, що тобі дасть твій коханий. Так би мовити, його подарунок.

Калинка зам'ялася. Хто ж подарунками розплачується? Ще й від дорогої серцю людини. Хоча, з іншого боку, що їй дрібнички, коли на коні особисте щастя? Не гаючи більше жодної хвилини, мавка погодилася.

***

- Після цього навіть встигла кілька років із коханим прожити. А потім вона сильно захворіла та померла, - підсумувала Лілія.

– Це для смертних вона померла, – уточнила Аїра. - А по-справжньому перетворилася. Швидше за все в кущ калини. Але хто його знає?

– Ось це у вас тут «Санта-Барбара», – Ярослава здивовано округлила очі. - А коханий її що потім?

- Спочатку сильно сумував, сам дочку виховував, а потім одружився вдруге. Кажуть, зараз щасливий, але сильно змінився.

- У мавки навіть дочка народилася? – поцікавилася Ярослава. – Хіба таке буває?

- Ну, як бачиш, постарався Чорнобог на славу, - знизала плечима Осока. - А дочку ти її знаєш, Василиною звуть.

- Як Василиною? - здивувалася дівчина.

Тим часом Баюн радісно заволав:

- Вийшло! Вийшло! Я домовився! Мій знайомий обіцяв зробити нашийник для Рисянки і налаштувати компас, що вказуватиме в якому боці той. Хіба я не молодець?