Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Гаррі мовчав. Він зніяковів. У підземному сейфі «Ґрінґотсу» в Лондоні зберігалися чималі гроші, що їх лишили йому батьки. Ці гроші, звичайно, були дійсні тільки в світі чарівників: у маґлівських крамницях годі було щось купити за ґалеони, серпики і кнати. Він ніколи не казав Дурслям про свій банківський рахунок у «Ґрінґотсі», бо припускав, що звістка про цілу купу золота змусила б їх забути навіть про свій страх перед чарами.
*
Наступної середи місіс Візлі розбудила їх усіх ще вдосвіта. Нашвидкуруч поснідавши канапками з шинкою (по п'ять-шість на кожного), вони натягли куртки, а місіс Візлі зазирнула у квітковий горщик, який зняла з полички над кухонним каміном.
- Уже мало залишилось, Артуре, - зітхнула вона. - Треба сьогодні докупити ще... Ну що ж - першими - гості! Гаррі, дорогенький, бери!
І вона подала йому горщик.
Гаррі здивовано глянув на всіх.
- А щ-що я маю робити? - спитав він, затинаючись.
- Він же ніколи не мандрував із порошком флу, - здогадався Рон. - Вибач, Гаррі, я й забув.
- Ніколи? - здивувався містер Візлі. - А як ти потрапив на алею Діаґон, де купував торік речі для школи?
- На метро...
- Справді? - захоплено вигукнув містер Візлі. - І там були екскалатори? А як вони...
- Артуре, не тепер, - урвала його місіс Візлі й заговорила до Гаррі: - Любий мій, мандрувати з порошком флу значно швидше, але ж, боже мій, якщо ти ніколи не вживав його раніше...
- Мамо, він упорається! - запевнив Фред. - Гаррі, спершу подивися на нас.
Він набрав із горщика дрібку блискучого порошку, підійшов до каміна і жбурнув порошок у вогонь.
Полум'я загуло, стало смарагдово-зеленим і здійнялося вище від Фреда, який ступив у нього, вигукнув: «Алея Діаґон!» - і щез.
- Треба говорити дуже чітко, дорогенький, - радила Гаррі місіс Візлі, а Джордж тим часом запихав руку в горщик. - І стеж, щоб вийти з того каміна, де треба.
- Звідки? - стурбовано перепитав Гаррі.
Полум'я тим часом знову загуло, поглинувши цього разу Джорджа.
- Ну розумієш, магічних камінів страшенно багато, можна заплутатись, але, якщо сказати все чітко...
- Молі, він розбереться, не набридай, - утрутився містер Візлі, також набираючи порошок флу.
- Але ж, коханий, якщо він загубиться, як ми пояснимо це його дядькові й тітці?
- Вони не надто перейматимуться, - заспокоїв її Гаррі. - Якщо я загублюся десь у димарі, Дадлі вважатиме це за кумедний жарт. Тож вам не треба журитися.
- Ну, гаразд, підеш після Артура, - сказала місіс Візлі. - Так-от, ступивши у вогонь, скажи, куди прямуєш...
- І не виставляй лікті, - порадив Рон.
- А очі заплющ, - додала місіс Візлі. - Сажа.
- Не метушися, - підказав Рон, - бо можеш вийти не з того каміна.
- Але не панікуй, щоб не вийти зашвидко, почекай, аж поки побачиш Фреда і Джорджа.
Намагаючись запам'ятати це все, Гаррі взяв дрібку порошку флу і наблизився до вогню. Набрав у легені чимбільше повітря, жбурнув порошок у полум'я і зайшов туди; йому здалося, ніби його обвіяв теплий вітерець, він відкрив рота й відразу наковтався гарячого попелу.
- Алея Д-діа-ґон! - закашлявся він.
Гаррі неначе засмоктало до величезної мушлі.
Він закрутився з неймовірною швидкістю, а у вухах так загуло, що він просто оглух...
Гаррі спробував розплющити очі, але від вихору зелених вогнів його мало не знудило...
Щось тверде вдарило Гаррі в лікоть, і він притиснув його до тіла, а сам і далі стрімко крутився. Раптом він відчув, ніби його б'ють по щоках чиїсь холодні руки... Глянувши крадькома крізь окуляри, побачив розмиті обриси камінів і якихось кімнат, що зливалися в суцільну мерехтливу смугу... У шлунку переверталися ранкові канапки з шинкою, і Гаррі знову заплющив очі, благаючи, щоб усе це нарешті скінчилося, - і раптом упав обличчям просто на холодний камінь, почувши, як тріщать окуляри.
Запаморочений, весь у сажі і синцях, Гаррі обережно підвівся, притримуючи рукою розбиті окуляри. Він був сам-один, і не мав жодного уявлення, де опинився. Бачив тільки, що стоїть у кам'яному каміні якоїсь великої тьмяно освітленої чаклунської крамниці, але там були речі, які навряд чи могли б потрапити до гоґвортського шкільного списку.
Неподалік під скляним ковпаком лежала засохла рука на подушечці, закривавлена колода карт і вирячене скляне око. Зі стін позирали зловісні маски, на прилавку були розкидані людські кістки, а зі стелі звисали якісь іржаві загострені знаряддя. А найгірше те, що темна, вузенька вуличка, яку Гаррі міг бачити крізь брудне крамничне вікно, аж ніяк не була алеєю Діаґон. Що швидше він звідси вибереться, то краще.
Ніс після удару об кам'яну підлогу болів і досі. Гаррі тихенько кинувся до дверей, але не встиг пройти й півдороги, як за вікном з'явилися дві постаті. Одну з них він щонайменше у світі хотів бачити, а надто тепер, коли загубився, вимазався в сажі і мав розбиті окуляри: адже то був Драко Мелфой.
Гаррі миттю роззирнувся і побачив ліворуч від себе велику темну шафу. Він шаснув усередину й причинив за собою дверцята, лишивши тільки шпаринку для підглядання. За кілька секунд дзенькнув дзвіночок, і до крамнички зайшов Мелфой.
Чоловік, який увійшов за ним, міг бути тільки Його батьком. Він мав таке саме бліде, загострене обличчя й такі ж холодні сірі очі. Містер Мелфой пройшовся крамницею, ліниво позираючи на виставлені товари, а тоді задзвонив у дзвіночок на прилавку і звелів синові:
- Драко, нічого не чіпай.
Син, який хотів узяти скляне око, набурмосився:
- Я думав, ти купиш мені якийсь дарунок.
- Я казав, що куплю тобі спортивну мітлу, - відказав батько, барабанячи пальцями по прилавку.
- Ну то й що, коли мене нема в команді гуртожитку? - похмуро й роздратовано відізвався Мелфой. - Гаррі Поттер дістав торік «Німбус-2000». Він мав дозвіл від Дамблдора, щоб грати за Ґрифіндор. Карочє, він не такий уже й класний ловець, просто відомий... Відомий, бо має той жлобський шрам на чолі.
Мелфой нахилився над поличкою, де було повно черепів.
- А всі думають, що він такий крутий, такий класний Поттер зі своїм шрамом і мітлою.
- Ти вже казав мені про це разів з десять, - заспокійливо глянув на сина містер
