Попелюшка для Дракона — Мільярдера - Олівія Дейлі

Ці сирники будуть мені сниться у страшних снах та все ж я приготувала найкращі, найсмачніші сирники у своєму житті.

У середу я поклала по вишеньці, тож якщо й ці не сподобаються, я йому влаштую. Він у мене ті сирники до кінця моїх робочих днів буде їсти. 

Складаю у красиву коробочку та направляюсь до будинку дракона. Мій настрій сьогодні набагато кращий ніж був учора, тож по такому випадку я навіть вдягала сукню та заплела своє волосся у красиву зачіску. 

На годинку 09:14, як я вчора зрозуміла приходити швидше просто немає сенсу, тож натискаю кнопку виклику охорони. 

— Хто там? – весело запитує, схоже вчора теж був гарний вечір. 

— Твоя улюблена Марічка – голосно співаю та починаю сміятися, настрій сьогодні дійсно прекрасний. 

За хвилину Микола відкриває мені та я помічаю красивий костюм на ньому. Не можу стримати самого здивування та нахабно починаю оглядати крокодила. 

— Ти чого так вирядився? – з усмішкою запитую та помічаю що вся територія красиво прикрашена. 

Повітряні кульки розкидані по саді, вуличні ліхтарі прикрашені різнокольоровими стрічками.

— В Едуарда Драконовича, сьогодні день народження – весело відповідає та ще ширше усміхається, а від шоку ледь коробку не впустила. 

— І скільки нашому дракончику? – ошелешено запитую не відриваючи погляду від красивого саду. 

— Невеликий ювілей, всього то сто років – махнувши лапою відповідає, а моє здивування стає все сильніше. 

Ми приходимо в глиб саду де я помічаю не великий столик з вишуканими стравами. На душі з'являється відчуття що я тут зайва, він же не запрошував мене на святкування. 

Тож поставивши коробку на пустий столик для подарунків, я вирішила піти геть, але обернувшись я застигла на місці на мене дивився дракон у лапах якого була новенька качалка. 

— Вона не моя – закладаючи руки на грудях промовляю та у нас одночасно з'являється усмішка. 

— Я тут вирішив, що був не правий коли загадував таке бажання. Сказати по правді ти перша хто осмілився таке зробити, тож за сміливість дарую тобі новеньку. – приймаю подарунок та не вірю своїм вушкам. 

Невже не буде ніякої каверзи? Тобто він так швидко зрозумів свою провину, чи просто прикидається, щоб я розслабилась? 

— Дякую, тебе теж на столі чекає подарунок – не своїм голосом відповідаю та все ще намагаюсь зрозуміти, що з ним відбувається. Точно щось замислив, але що? 

Його очі розширюються від здивування та він не встигає підійти й відкрити, адже на подвір'я заходять багато гостей.