Шістка воронів - Лі Бардуго

— Може, я маю дозволити їм вистрілити у твою здорову ногу, Бреккере?

«Де вартові?» — подумала Інеж, пришвидшуючись. Вона побігла вздовж укритого смолою крутого шпилю. Біржа стриміла в небо так високо, наче цілий квартал поставили набік. Надто велика територія, щоб охопити її поглядом.

— Годі вже базікати, Ґілзе. Накажи їм стріляти.

— Казе, — нервово втрутився Джаспер.

— Ну ж бо. Згадай урешті, що ти мужик, віддай наказ.

Яку гру вів Каз? Чи був він до цього готовий? А може, сподівався, що Інеж добереться до вартових вчасно.

Вона знову глипнула вниз.

Ґілз так і випромінював нетерплячку. Він глибоко вдихнув і випнув груди.

Інеж спіткнулася й мало не зірвалася прямісінько з краю даху. «Він збирається це зробити. Я побачу Казову смерть».

— Вогонь, — крикнув Ґілз.

Постріл розірвав тишу. Великий Болліґер скрикнув і повалився на землю.

— Прокляття! — вигукнув Джаспер, падаючи на коліна біля Болліґера й притискаючи руку до рани від кулі, від чого той знову застогнав. — Ти нікчемний коротун! — крикнув він Ґілзові. — Ти щойно порушив правила нейтральної території.

— А чому б не сказати, що це ви стріляли першими? — відгавкнувся Ґілз. — Жодна душа не знатиме, що насправді тут відбувалося. Жоден із вас не вийде звідси живим.

Його голос зірвався на виск. Чоловік спробував упоратися з емоціями, але Інеж почула паніку, що пульсувала в його словах, наче перелякана пташка билася крилами. Чому? Ще мить тому він розпинався в пустопорожніх вихваляннях.

Тоді вона й побачила, що Каз досі не зрушив з місця.

— Маєш поганий вигляд, Ґілзе, — зауважив він.

— Зі мною все гаразд, — відповів Ґілз. Але це було не так. Він зблід і тремтів, а погляд так і метався зліва направо, наче намагався роздивитися доріжку в затінку на даху.

— Правда? — люб’язно поцікавився Каз. — Щось пішло не за планом, чи не так?

— Казе, — втрутився Джаспер, — Болліґер стікає кров’ю.

— Добре, — озвався хлопець.

— Казе, йому потрібен медик.

Замість відповіді Каз кинув на пораненого стрімкий погляд.

— Що йому потрібно, так це припинити скиглити, а радіти, що я не наказав Голстові знести йому півмакітри.

Навіть згори Інеж бачила, як Ґілза хапають дрижаки.

— Вартового ж так звати, чи я помиляюся? — вів далі Каз. — Віллєм Голст і Берт Ван Даль чергують цієї ночі на варті міста. Це ті, для чийого підкупу Чорні Вістря спустошили свою скарбницю?

Ґілз не відповідав.

— Віллєм Голст, — мовив Каз гучно, голос злетів аж до даху, — здається, полюбляє азартні ігри так само, як Джаспер, тож до твоїх грошиків було багато охочих. Але Голст має більші проблеми — можна навіть сказати, вони потребують негайного вирішення. Я не хочу вдаватися в деталі. Таємниця — це вам не монетка: поділитеся нею — і вона втратить свою цінність. Повірте мені на слово, від цього хлопаки знудить навіть тебе, Ґілзе. Чи не так, Голсте?

У відповідь пролунав іще один постріл, куля відскочила від бруківки біля Ґілзової ноги. Той налякано замукав, наче теля, і відскочив.

Цього разу Інеж удалося краще роздивитися, звідки стріляли. Звук пострілу пролунав із західного краю будинку. Якщо Голст був там, то другий вартовий — Берт Ван Даль — мав бути на східному боці. Чи подбав Каз про те, щоб знешкодити його? Чи розраховував на неї? Дівчина пришвидшила рух до вершини шпиля.

— Просто застрель його, Голсте! — проревів Ґілз божевільним голосом. — Стріляй йому в голову!

Каз гидливо фиркнув:

— Ти справді гадаєш, що таємниця помре зі мною? Ну ж бо, Голсте, — прокричав він, — мій череп чекає на твою кулю. Гінці побіжать до дверей твоєї дружини й капітана міської варти, перш ніж я впаду на землю.

Пострілу не було.

— Як? — у розпачі прошепотів Ґілз. — Як ти зміг дізнатися, хто чергуватиме сьогодні? Я заплатив шалені гроші, щоб отримати план чергувань. Ти не міг перебити мою ціну.

— Скажімо так, моя валюта цінніша за твою.

— Гроші — це гроші.

— Я торгую інформацією, Ґілзе, повідомляю про те, що роблять люди, коли думають, що їх ніхто не бачить. Ганьба цінніша за будь-які гроші.

Інеж бачила, що його поведінка розрахована на те, щоб справити враження, зберегти трохи часу для неї, допомогти в її пересуванні хвилястим ґонтом.

— Переймаєшся за іншого вартового? Старого доброго Берта Ван Даля? — запитав Каз. — Може, він просто зараз стоїть там і роздумує, що робити. Убити мене? Убити Гол ста? А може, мої руки дотяглися й до нього й він збирається зробити дірку у твоїх грудях, Ґілзе? — Він нахилився, наче повідомляючи Ґілзові секрет. — Чому б не віддати йому наказ і не дізнатися просто зараз?

Ґілз хапав ротом повітря, наче короп, викинутий на берег, а потім прогарчав:

— Ван Даль!

Щойно той розтулив рота, щоб відгукнутися, Інеж прослизнула йому за спину й притиснула ножа до горла. Вона ледве встигла помітити його тінь і з’їхати до неї черепицею. Каз полюбляє робити все в останню мить.

— Ш-ш-ш, — прошепотіла дівчина Ван Далю на вухо й легенько штрикнула його в бік, щоб він відчув своєю ниркою лезо її другого кинджала.

— Прошу, — залепетав той, — я…

— Я люблю, коли чоловіки благають мене, — сказала Інеж, — але зараз це не на часі.

Вона бачила, як унизу в паніці здіймалися й опускалися Ґілзові груди.

— Ван Далю! — гукнув він знову. Його обличчя скривилося від люті. — Завжди на крок попереду, чи не так?

— Якщо йдеться про тебе, Ґілзе, я б сказав, що відірвався ще на старті.

Але той лише посміхнувся — слабенька посмішка, щільна та вдоволена.

«Посмішка переможця», — подумала Інеж, відчувши новий напад страху.

— Забіг іще не завершено. — Ґілз запустив руку до кишені куртки й витяг важкий чорний пістолет.

— Нарешті, — промовив Каз, — Велике Одкровення. Джаспере, можеш урешті припинити уклякати перед Болліґером, як плаксива баба.

Джаспер дивився на зброю розгніваним і приголомшеним поглядом.

— Але Болліґер обшукав його. Він… Ох, Великий Боле, ти ідіот, — простогнав він.

Інеж не вірила своїм очам. Вартовий у її руках тихенько пискнув. Від гніву й здивування вона випадково стисла його занадто міцно.

— Розслабся, — сказала вона, послабивши хватку. Але — заради всього святого — як їй хотілося встромити ножа хоч куди-небудь.

Ґілза обшукав Великий Болліґер. Він не міг не помітити пістолет. Отже, він їх зрадив.

Чи не тому Каз вирішив узяти Великого Болліґера цієї ночі із собою — щоб отримати публічне підтвердження, що Болліґер перекинувся до Чорних Вістер? Саме тому Голст прострелив його нутрощі. То й що? Тепер усім відомо, що Великий Бол — зрадник. А пістолет і досі цілився Казові