Шістка воронів - Лі Бардуго

— Вистріли в скло.

— Що вона сказала? — перепитав крамар.

— Сержанте, — гаркнув капітан.

— Вистріли в скло, — повторила Аня.

Сержантове обличчя зробилося млявим. Він схилив голову набік, так, ніби прислухався до віддаленої мелодії, потім зняв із плеча гвинтівку й націлив на вікно для спостережень.

— Лягай! — крикнув хтось.

Джуст, прикриваючи голову руками, кинувся на землю тієї самої миті, коли швидкий гуркіт зброї пролунав у вухах, а скло посипалося йому на руки й спину. Думки перетворилися на панічний лемент. Мозок намагався заспокоїтися, але він знав, що щойно сталося. Аня наказала сержантові стріляти в скло. Вона змусила його зробити це. Але це неможливо. Корпуснійці Гриші спеціалізуються на людському тілі. Вони можуть змусити твоє серце битися, уповільнити твоє дихання, зламати тобі кістки. Вони не можуть проникнути тобі в голову.

На мить навкруги запала тиша. Потім Джуст схопився на ноги, як і решта, і потягнувся за своєю гвинтівкою. Уд і капітан крикнули хором:

— Заспокой її!

— Застрель її!

— Ви знаєте, скільки вона коштувала? — різко заперечив радник. — Хай хтось зв’яже її. Не стріляйте.

Аня підвела руки у вільних червоних рукавах.

— Зачекайте, — попросила вона.

Джустова паніка минулася. Він знав, що наляканий, але цей страх був якимось віддаленим. Натомість груди сповнилися очікуванням. Хлопець не був певний, що станеться далі й коли саме, лише знав, що воно відбудеться, і було важливо підготуватися до зустрічі з незнайомим. Воно могло виявитися як добрим, так і поганим. Байдуже. Його серце звільнилося від смутку й бажань. Він не жадав нічого, не прагнув нічого, його мозок затих, а дихання завмерло. Хлопець хотів лише чекати.

Джуст побачив, як Аня підводиться й бере на руки маленького хлопчика. Почув, як вона ніжно наспівує йому якусь равканську колискову.

— Відчини двері й увійди, Уде, — сказала дівчина.

Ван Пель почув ці слова, зрозумів їх і забув.

Уд підійшов до дверей і відчинив засув. Увійшов до сталевої камери.

— Роби те, що тобі кажуть, і все швидко минеться, ja? — пробурмотіла дівчина з посмішкою. Її очі перетворилися на чорні бездонні озера. Її шкіра сяяла, світилася, мерехтіла. «Гарна, як місяць», — пульсувало в Джустовій голові.

Аня перехопила руками хлопчика зручніше.

— Не дивися, — прошепотіла вона йому у волосся. — А зараз, — звернулася до Уда, — візьми ніж.

2

Інеж

Каз Бреккер не потребував жодних підстав. Про це шепотілися на вулицях Кеттердама, у шинках і кав’ярнях, у темних кривавих закапелках кварталу втіх, знаного як Бочка. Хлопець, якого вони називали Нечисторуким, не потребував підстав, а тим паче чиїхось дозволів, щоб зламати ногу, зруйнувати союз чи змінити чиюсь долю, перегорнувши карту.

«Звісно ж, вони помиляються», — думала Інеж, перетинаючи міст над чорними водами Берсканалу й прямуючи до безлюдної центральної площі навпроти Біржі. Кожен акт насилля був ретельно спланований, а до кожної послуги було прив’язано чимало мотузок, якими за сценою керував лялькар. Каз завжди мав власні мотиви. От тільки Інеж не могла напевно сказати, що вони були добрими. Особливо сьогодні.

Дівчина перевірила ножі, безмовно називаючи їх на імена, як робила завжди, коли боялася, що вскочить у халепу. Це була не тільки практична звичка, а й заспокійливий ритуал. Гострі леза — її найкращі компаньйони, тож їй подобалося знати, що вони готові до всього, що припасла для них ця ніч.

Інеж бачила, як Каз та інші збираються біля кам’яної арки східного входу до Біржі. На камені над юрбою було вирізьблено три слова: «Еньєнт, форгент, алмгент». Старанність, чесність, процвітання.

Дівчина наблизилася до зачинених віконницями вітрин, котрі оточували площу, намагаючись уникати плям миготливого гасового світла, що ширилося від вуличних ліхтарів. Рухаючись, вона розглядала команду, яку привів із собою Каз: Дірікс, Ротті, Маззен і Кіґ, Аніка й Пім. За секундантів для сьогоднішніх перемов він обрав Джаспера й Великого Болліґера. Усі скупчилися й штовхалися, утім, з юрби щораз лунав сміх. Люди залишали відбитки на холодній хрусткій ожеледі, що цього тижня захопила місто зненацька, — такий собі останній подих зими, перш ніж почнеться справжня весна. Усі вони були хулігани й бешкетники, Каз відібрав свій супровід із-поміж молоді Покидьків і довіряв таким людям найбільше. Інеж помітила, як блищать ножі, причеплені до ременів, шматки свинцевих труб, ланцюги з грузилами, руків’я сокир, прикрашені іржавими цвяхами, і то тут, то там тьмяно поблискують металеві стволи. Вона нечутно ковзнула до їхніх рядів і стала вдивлятися в затінок біля Біржі: чи нема там, бува, шпигунів Чорних Вістер.

— Три кораблі, — оповідав Джаспер. — Їх надіслали з Шу. Вони просто зупинилися в Першій гавані — гармати напоготові, червоні прапори майорять, трюми набиті золотом по самі вітрила.

Великий Болліґер тихенько присвиснув:

— Хотів би я це побачити.

— Ти хотів би це вкрасти, — відрубав Джаспер. — Половина Торговельної Ради прибігла — ляскали в долоні, лементували, намагалися вигадати, що робити далі.

— Вони не хотіли, щоб Шу повернула борги? — поцікавився Великий Болліґер.

Каз струснув головою, і його волосся зблиснуло у світлі ліхтарів. Він увесь складався з ламаних ліній і гострих кутів — щелепи різко видаються вперед, сам сухоребрий, на плечах вовняний плащ.

— І так і ні, — промовив він своїм скрипучим, наче просолені скелі, голосом. — Завжди добре мати країну-боржника. Сприяє дружнім переговорам.

— Може, у Шу вирішили стати дружнішими, — припустив Джаспер. — Не варто їм було надсилати всі скарби одночасно. Думаєш, це вони вбили того торгового посла?

Казові очі безпомилково виявили Інеж у натовпі. Кеттердам кілька тижнів гудів від чуток про вбивство посла. Це ледь не зруйнувало відносини між Керчем і Новозем’ям, а Торговельна Рада дивом не розпалася. Новоземці звинувачували Керч, а в Керчі підозрювали Шу. Казові було байдуже, чиїх це рук справа; убивство бентежило хлопця лише тому, що він не міг збагнути, як удалося його здійснити. Торговий посол Новозем’я увійшов до вбиральні в одному з найбільш людних коридорів Ратуші на очах у понад дюжину державних службовців. Ніхто більше не заходив і не виходив звідти, але коли його помічник постукав у двері за кілька хвилин, посол не відгукнувся. Двері тієї ж миті виламали — чоловіка знайшли на білих кахлях із ножем у спині, а вода в умивальнику досі текла.

За кілька годин Каз відіслав Інеж перевірити приміщення. Убиральня мала лише одні двері, жодних вікон і вентиляційних отворів, а протиснутися в каналізацію не вдалося навіть Інеж. Тож посол був мертвий, Каз ненавидів загадки, яких не міг розгадати, а дівчина вигадала сотні теорій щодо вбивці, проте жодна з них її не задовольнила. Утім,