Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

– Магія – жорстока штука, – Флейм відсторонився від мене. – Тож, боюсь, всім нам доведеться просто змиритись.

– Цього не може бути! – влізла бабуся. – Меліса – нездара. Яка учениця демона? В неї нічого не вийде! Ви випалите її життєву енергію раніше, аніж вона встигне хоча б пискнути.

– Я постараюсь бути обережним, – Есмонд повернувся до бабусі і продемонстрував їй уїдливу посмішку. – Не переживайте. Вашій онучці не загрожує нічого аж настільки страшного, як ви щойно встигли собі вигадати…

– Як вам взагалі прийшло в голову, – леді Беллер не збиралась заспокоюватись, – пропонувати людській дівчині, хто б вона не була та якою б силою не володіла, демонічний контракт? Ви порушуєте всі закони, які тільки прийнято в нашому світі! Це зв’язок надто серйозний, аби я дозволила…

– Вашого дозволу ніхто не питав, – байдуже озвався Флейм.

Тон його стрімко холоднішав. Він повернувся до мене знов, підняв руку та обережно провів кігтями по щоці. Я здригнулась, чекаючи подряпин та болю, але нічого не трапилось. Зате нагадали про себе порізи від розваленого Алісиного закляття, відчуття були такі, мов мої руки посипали сіллю. А потім раптом обдало холодом.

Довелось докласти зусиль, аби знову сконцентруватись на Есмонді, а не на своїх руках.

– Що ж, Мелісо, – промовив Флейм, – тепер нам з вами доведеться багато взаємодіяти. Сподіваюсь, ви не станете більше поливати мене нічим гарячим…

– Зачекайте, – я знервовано сіпнула головою, – ні, це… Я не можу стати вашою ученицею, ви розумієте? У мене нема магічного дару.

– Він є, інакше договір не вдалось би підписати.

– Це помилка!

– Договори демонів ніколи не помиляються.

– Я не хочу навчатись магії! – випалила я. – Я не зможу виконати жодне ваше завдання, у мене прото не вийде! Залишіть мене в спокої і знайдіть нормального учня.

– Це не можливо.

– Чому?

– Бо магічні договори такого типу не розриваються, – пояснив Есмонд. – І насправді, – він знову нахилився до мене ближче, – ви мені подобаєтесь. Як кандидатка в учениці, звісно ж. Тож не маю жодного бажання вас відпускати.

– Що?!

Я обурено штурхнула його долонями в груди. Спочатку мені здалось, що Флейм – мов та брила, і його неможливо зсунути з місця, та, коли я повторила спробу відштовхнути його ще раз, мені таки вдалось. Правда, руки знову запекли, бо я, напевне, розворушила власні рани, але мене це зовсім не хвилювало. Власне, в цю мить я думала лише про одне – позбутись цього нахабного демона.

– Я не стану вашою ученицею! І не треба наді мною знущатись, переконуючи, ніби я мушу це зробити, бо від того краще не буде ні мені, ні вам! – видихнула я, не стримуючи емоцій. – І якщо ви вважаєте, що це дуже смішно, то… Це непорядно! Так, у мене нема магічного дару, такого, як у Аліси, але це не означає, що я – тваринка для експериментів…

Флейм, здається, навіть не слухав. Замість цього він чомусь з підозрілою уважністю роздивлявся мої долоні.

– А оце вже цікаво. Абсолютна нездара, так, Мелісо? – усміхнувшись, поцікавився Есмонд. – Хто б міг подумати. Що ж, коли ви переїдете до мене, це буде дуже-дуже веселе навчання.

– Переїду?! – видихнула я, ігноруючи решту фрази.

– Зв’язок між демоном та учнем достатньо тісний, аби ми мусили проживати на одній території.

– Цього не буде! – видихнула я. – Я з вами не житиму.

– Житимете, – похитав головою Есмонд. – У вас нема іншого виходу. І взагалі, це все, що вас хвилює?

– Так, – кивнула я. – Це все, що мене хвилює. Я з вами не житиму. І нікуди з вами не піду. Я аспірантка? Чудово. Отже, вимоги до мене будуть, як до аспірантки. І не більше.

– Ну-ну, – усміхнувся Флейм. – Удачі. Думаю, зовсім скоро ви зміните свою думку.

Він весело підморгнув мені, тоді відступив на крок, клацнув пальцями, вдарив хвостом по каменю і раптом розчинився в повітрі. Портал вибудував, напевне. Ми ж лишились втрьох, я, Аліса і бабуся.

– Мелісо, – прошепотіла сестра, – твої руки…

– Дурниці, там лише подряпини, – відмахнулась я. – Вже навіть не болить! І взагалі, це хвилює мене в останню чергу…

На відміну від перспективи проживання з демоном.

– Ні, Мелісо! – повторила сестра. – Твої руки!

– Та що там таке? – здивовано перепитала я, опустила погляд на свої долоні і скрикнула від жаху.

Бо руки мої були вкриті шаром криги.