Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

– Як ще це? Ми ж стільки обговорювали. Чи ви все забули?..

Есмонд встав. Я піднялась також, хоча взагалі-то дарма.

– Моя пам’ять іноді мене підводить, – пропищала я, розуміючи, що несу якусь дурню. Але вибору не було, що ще я маю зараз сказати?!

– Що ж, це можна виправити, Алісо, – чоловік підійшов до мене впритул.

Святі стихії! Що ж це робиться! Він що, хоче мене поцілувати?.. Ні, він, звісно, гарний. І, варто визнати, на чоловіків у нас з сестрою теж смаки однакові. Але ж це не означає, що я можу собі дозволяти цілувати чужого декана… Чи чужого кавалера!

Тож, варто було Есмонду нахилитись до мене зовсім близько, я зробила те, що мусила, ну, чи відчувала, що мусила. Просто схопила келих, що був на столі, і плеснула йому в обличчя.

А тоді зрозуміла, що напій, здається, гарячий…

– Ох, святі стихії! – видихнула я. – Пробачте, пробачте! Есмонде!

З комірця йшов пар. Щоки чоловіка стали червоними, і я перелякалась остаточно.

– Вам дуже боляче? Я зараз… Це рефлекси, я не хотіла! Пробачте ще раз, благаю, я…

– Заспокойтесь, – чоловік міцно стиснув мої плечі. – Чуєте? Видихніть, заспокойтесь, Алісо. Все добре.

– Але ж…

– Мені зовсім не пече, – він всміхнувся. – А-ну, подивіться на мене. Чи ви забули, що мені не страшне гаряче?

Я не забула, я не знала!

Але тепер, коли чоловік заговорив до мене, довелось сконцентрувати на ньому погляд. Справді, обпеченим та сильно пораненим він не здавався. Обличчя вже набуло нормального відтінку, про мій вибрик, власне, нагадувало тільки те, що я сама трусилась, мов хвора.

– Все в порядку, – голос Есмонда звучав спокійно, мов він намагався і мене привести до тями. – Але я, певне, зараз мушу піти перевдягнутися. Пообіцяйте, що дочекаєтесь мене, Алісо. Я швиденько.

– Так-так.

Це означало перепочинок. Я справді видихнула з полегшенням, радіючи тому, що зараз матиму можливість трошки прийти до тями.

Есмонд всміхнувся мені та вийшов. Я всілась та поринула у роздуми стосовно того, що відбулось. Отже… Здається, у лорда Флейма з Алісою щось є. При цьому магія спрацювала, він прийняв мене за мою сестру, але не можна сказати, що я тому дуже рада! Він закоханий в неї? А вона в нього? Можливо, Аліса боїться його та уникає?

Чи просто забула попередити мене про те, що треба бути обережною?..

Я відчула, що починаю задихатись. Ні, так діло далі не піде!

Звідси треба терміново втікати. Не знаю, що планувала зробити Аліса та які у неї стосунки з Есмондом Флеймом, але мене це явно не має аж так зачіпати!

Отже… Вигадаю зараз якусь причину, скажу, що мені терміново треба йти, а далі хай Аліса розбирається самостійно.

Я прийняла рішення не чекати Есмонда, розуміла: з нього ще станеться нікуди мене не відпустити! Тож діяла радикально і самостійно. Знайшла на столі якийсь папірець, не подивилась, що там на зворотному боці і швиденько написала записку, мовляв, вибачте, виникли термінові справи, мушу йти. А тоді поставила свій розмашистий підпис.

Розуміння, що я наробила, прийшло в ту секунду, коли мою долоню пронизав несподіваний біль. Я скрикнула, випустила перо з рук, подивилась на пальці, шукаючи якусь рану, та ні. Все було ціле. Нащо я підписалась своїм іменем? У Аліси схожий на мій почерк, але ж підпис зовсім інший!

Я швиденько роззирнулась, побачила відро для непотрібних паперів, зім’яла той папірець, на якому лишила свою записку, та запхала папери туди. Сподіваюсь, ніякі важливі документи я не зіпсувала… Так чи інакше, сенсу розбиратись з цим питанням не було ніякого. Я вже накоїла достатньо, аби зараз просто пожинати плоди своєї діяльності.

Знайшовши чистий лист паперу, я повторила текст свого повідомлення, надавала собі по руках, аби більше не підписатись ні під чим небезпечним. Результатом я лишилась задоволена, але ж інший екземпляр моєї записки видає підміну з головою! Що ж робити?..

Відповідь мені підказала свічка. Я взяла невелику тацю, поскладала туди папірці та підпалила. Горіло, здається, досить рівно, нормально, таця була металева, а зовні вже лунали кроки – хтось наближався до кабінету, – тож я зрозуміла, що далі тут лишатись не можна. Якщо тікати, то тільки зараз.

Я схопила своє, точніше сестрине пальто, сягнула рукою до кишені і з полегшенням намацала там порошок для телепортації. Досить надійна річ для такої великої чарівниці як я. Принаймні, можна не сумніватись, що портал відкриється.

Помолившись стихіям, я швиденько розкрила пакетик і сипнула з нього магічним порошком у повітря. Те спалахнуло, портал закрутився під ногами, і я стрибнула в нього, спробувавши сконцентрувати думки на поверненні додому. Сподіваюсь, я потраплю куди треба. І розкажу Алісі все, що думаю про перспективу заміняти її на побаченнях!..

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно