Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Це традиція - дарувати чарівникові годинника на повноліття, - пояснила місіс Візлі, стурбовано поглядаючи на нього від плити. - На жаль, він не такий новий, як Ронів, він, власне, належав моєму братові Фабіану, а той не дуже дбав про речі, тому він трошки погнутий ззаду, але...
До кінця свою промову місіс Візлі не виголосила, бо Гаррі встав і обійняв її. Він намагався вкласти в ці обійми багато несказаних слів, і вона, мабуть, їх зрозуміла, бо незграбно поляпала його по щоці, а коли він її відпустив, трохи недбало змахнула чарівною паличкою, від чого половина бекону вилетіла зі сковороди на підлогу.
- З днем народження, Гаррі! - Герміона вбігла на кухню й додала до гори подарунків і свій. - Нічого особливого, але маю надію, що тобі сподобається. А ти йому що подарував? - запитала вона Рона, однак той вдав, що не чує.
- Ану, що там принесла Герміона? - вигукнув Рон.
Вона йому купила новенький стервоскоп. У інших пакунках були зачарована бритва від Білла й Флер («О, вона голить дьюже глатенько, - запевнив мосьє Делякур, - тільки тгеба вигазно казати, що тобі потгібно... інакше в тебе виявиться тгохи менше волосся, ніж ти спотівався...»), шоколадні цукерки від Делякурів і величезна коробка найновіших виробів фірми «Відьмацькі витівки Візлів» від Фреда з Джорджем.
Гаррі, Рон і Герміона не засиділися за столом, бо коли прийшли мадам Делякур, Флер та Ґабріель, на кухні стало тісно.
- Я все тобі поскладаю, - весело пообіцяла Герміона, забираючи дарунки в Гаррі. - Я майже готова, Роне, чекаю тільки, коли виперуться усі твої труси...
Ронове бурмотіння урвав звук відчинених дверей на другому поверсі.
- Гаррі, можеш зайти на хвилинку?
Це була Джіні. Рон різко зупинився, проте Герміона взяла його під лікоть і потягла по сходах. Відчуваючи хвилювання, Гаррі зайшов у кімнату Джіні.
Він ще ні разу тут не бував. Кімната була маленька, але світла. На одній стіні висів великий плакат чаклунської групи «Фатальні сестри», а на другій - фотографія Ґвеноґи Джонс, капітанки відьомської квідичної команди «Святоголові гарпії». Письмовий стіл стояв біля відчиненого вікна, що виходило в садок, у якому колись вони з Джіні вдвох грали у квідич проти Рона з Герміоною, і де тепер стояло велике, перламутрово-біле весільне шатро. Золотистий прапор, що його увінчував, був на одному рівні з вікном Джіні.
Джіні глянула Гаррі у вічі, набрала повітря й сказала:
- Поздоровляю з повноліттям.
- Ага... дякую.
Вона не зводила з нього очей; йому нелегко було витримати цей погляд - неначе він дивився на сліпуче світло.
- Гарний краєвид, - кволо пробурмотів він, показуючи на вікно.
Вона не звернула на ці слова уваги. І він її не винуватив.
- Я не могла придумати, що тобі подарувати, - сказала вона.
- Нічого й не треба.
Вона й на це не звернула уваги.
- Не знала, що тобі може пригодитися. Велике не підійде, бо не зможеш узяти з собою.
Він крадькома на неї зиркнув. Сліз не було. Серед багатьох чудових рис, які йому подобалися в Джіні, було й те, що вона дуже рідко рюмсала. Він якось навіть був подумав, що дитинство серед шести братів її загартувало.
Вона підступила на крок ближче.
- То я й подумала подарувати таке, щоб ти мене пам’ятав, коли, ну знаєш, зустрінеш на своєму шляху яку-небудь віїлу.
- Якщо чесно, то навряд чи я матиму час для подібних зустрічей.
- І ось що я придумала, - прошепотіла вона й почала його цілувати так, як ще ніколи не цілувала, і Гаррі теж її цілував, і це була блаженна мить забуття, палкіша за вогневіскі; на світі, крім Джіні, не лишилося нічого, вона була в його обіймах, однією рукою він пригортав її за спину, а другою пестив довге запашне волосся, що так солодко пахло...
За їхніми спинами з грюкотом відчинилися двері, й вони відскочили одне від одного.
- Опа! - знущально сказав Рон. - Вибачайте.
- Роне! - Герміоні в нього за спиною трохи забило дух. Запала напружена тиша, а тоді Джіні промовила незворушним голоском:
- Ну, то з днем народження, Гаррі.
Вуха в Рона стали бурячкові, а Герміона занервувалася. Гаррі хотів було грюкнути в них перед носом дверима, але відчув, ніби крізь щойно відчинені двері в кімнату залетів холодний протяг, і всі чари попередньої миті луснули, мов мильна бульбашка. Разом з Роном у кімнату ввірвалися всі підстави й причини припинити ці стосунки з Джіні, бути від неї якомога далі, а все блаженне забуття розвіялось.
Він глянув на Джіні, хотів їй щось сказати, хоч і не знав, що саме, та вона вже відвернулася від нього. Він подумав, що цього разу вона, мабуть, таки не втрималася від сліз. Не знав, як її заспокоювати на очах у Рона.
- Ще побачимося, - буркнув їй і вийшов з кімнати вслід за друзями.
Рон злетів по сходах і через ще й досі набиту людьми кухню вискочив у двір. Гаррі намагався від нього не відставати, а Герміона боязко дріботіла ззаду.
Нарешті, опинившись на свіжоскошеному газоні, де не було сторонніх вух, Рон різко обернувся до Гаррі.
- Ти ж її кинув. Навіщо тепер крутиш їй голову?
- Нічого я не кручу, - заперечив Гаррі. Тим часом підбігла Герміона.
- Роне...
Але Рон підняв руку, щоб замовкла.
- Вона так страждала, коли ти з нею порвав...
- Я теж. Ти знаєш, чому я це зробив, і знаєш, що я цього не хотів.
- Але ти знову почав її охмуряти, і вона почне на щось надіятися...
- Вона не дурна й розуміє, що нічого не буде, вона не сподівається, що ми... колись одружимось...
Щойно він це сказав, як у його уяві зринула яскрава картина - Джіні в білій сукні, вінчається з високим безликим і неприємним незнайомцем. В одну коротку мить його вразило розуміння: її майбутнє вільне й нічим не обтяжене, а в нього... попереду нема нічого, крім Волдеморта.
- Якщо ти за кожної нагоди почнеш її мацати...
- Такого більше не буде, - хрипко відказав Гаррі. День був безхмарний, проте йому здалося, що сонце вже зайшло. - Ясно?
Крізь Ронове обурення проступила ніяковість. Погойдавшись на підборах, він
